Старість (Г.Сковорода)

ПЕРЕКЛАД ІЗ КНИГ
РИМСЬКОГО СЕНАТОРА МАРКА ЦІЦЕРОНА
“ПРО СТАРІСТЬ”

“Любі діти, без сумніву, найбільш надійний для старості захист — успіх у чесності і чесноті. Вона, дотримувана протягом усього життя, нарешті, після тривалого часу приносить дивні плоди, які не можна відняти у найпізнішому віці. І одне це чого варте? А цей вже плід незрівнянно більший, коли людині совість показує, що вона провела життя добропорядно й у послугах для своїх ближніх. Отут-то вона насолоджується внутрішнім задоволенням.”
Шана від людей.
?
“Є ще тиха й така старість у тих людей, які спокійно, чисто й в особливому порядку прожили своє життя. Таким був (чути) Платон. Про нього пишуть, що на 81-му році свого життя, складаючи книги, помер. Те ж пишуть і про Сократа, що й він на 94-му році написав книгу, а жив після того ще 5 років. Учитель же його Леонтін прожив 107 років, безперервно вправляючись у своїй справі. А коли його запитали: “Чому тобі хочеться так довго жити?” — А чому ж не хотіти? Мене старість ні в чому не кривдить”.”
Розумне життя мудреців.
?
“А якщо подумати, то можна знайти чотири причини, через які старість людям здається бідною. Перша: Що відводить від справ. Друга: Що тіло доводить до слабості. Третя: Що позбавляє майже всіх тілесних насолод. Черверта: Що недалеко від смерті. Ці чотири її провини чи сильні й справедливі? Якщо вам подобається, розглянемо кожну з них.
1) У всіх цих мужів любов до мудрості була така довга, скільки тривало їхнє життя. Та й, крім цієї божественної схильності, можу вам по імені назвати тих господарів римських, моїх сусідів і знайомих, без яких майже жодна важлива робота на полях Сабінських не відбувається. Без них не сіють, ні плодів не збирають, не звозять, хоч у цьому їм і дивуватись немає чого, бо немає такого старика, щоб він не сподівався рік прожити. Проте ж вони і в тих ділах трудяться, якими знають, що їм взагалі не користуватися. Наприклад, садять дерева для нащадків. І якщо його запитати: “Для кого, будучи старим, садиш?” — відповідає: “Кому Бог дасть. З його святої волі я все це маю від предків, а сам залишу для нащадків”.”
Чисте Життя — заради самого Життя жити і діяти.

“Чесні старики люблять добросердих молодців, і віддаваною ними пошаною полегшується їх старість. Так само молоді люди раді слухати настанови старих, що ведуть їх до любові доброчесності.”
Дід і Юнак.
“2) Що ж для тебе краще? Міць цього богатиря чи сила внутрішнього поняття, яке було, наприклад, у серці Піфагоровому? Притому сила тілесна є добро минуще. Кристуйся, поки є, якщо минуло, не сумуй.
Хвалю того юнака, у серці якого є щось, властиве старикам, і старика, в якому є щось юнацьке. Така людина тілом під старість ослабне, та не душею.”
Отак-то!
“3) Найголовніший ворог людини живе у тілі нашому — біс плотської насолоди. Він сліпо й розгнуздано жене й палить серце до скотських насолод. Звідси-то народжуються зради в державах і їх розорення, звідси таємні з ворогом листування і всі прихованих і явних мерзот страховиська, а розпутникам, перелюбникам та іншим угодникам плоті цей сатана є ріднесеньким батьком. Безцінний наш скарб — внутрішня наша й таємна людина, влита нам від Бога. Оцьому скарбові найсмертельніша отрута — насолодолюбство, і якщо воно запанує в тілі, то із наших нещасливих границь у той час виганяється стриманість і вся її блаженне сім’я. А якщо це здається тобі неймовірним, то уяви собі людину, у найвищій мірі розпалену насолодолюбством.”
?
Плотські насолоди.
“Насолодолюбство є отрута здоровому глузду, смерть розуму, сліпота душевних очей і не має жодної дотичності до світла.
Правда, що молода людина може більш приємно веселитися цими насолодами, та чи тим треба хвалитися? А то навіщо мати душу, звільнену від пут насолодолюбства, суперечок, ворожнечі й інших бажань, і, наче знайшовши самого себе, жити у внутрішньому мирі й союзі? Якщо ж ще при цьому, ніби в поживі, призапасеться дещо у навчанні, то така старість над усе приємніша. Із таких стариків один трудиться в математиці, інший забавляється написанням історії, третій — у юриспруденції, інший — у красномовстві і т. п.. То чи можна з цими благородними забавами порівняти пишні столи, ігри, амури й інше? Такі нахили до наук у розумних і показних людей разом з роками ростуть. Яке гарне слово Солонове, про котре ми вже говорили: “Моя, мовляв, старість щоденно щось нове розуміє”. Без сумніву, нічого у світі немає приємнішого за це.”
Старість — час Висновків, Знань!

Землеробство.
“Тепер почну говорити про землеробські втіхи, які мене, не можете повірити, дуже звеселяють. Старість їм не заважає, і з науками вони досить близькі сусіди. Цих солодких і дуже корисних утіх основою є мати-земля, з нею землероби мають свої розрахунки. Вона начебто у борг бере в них насіння, а повертає іноді з меншим, а здебільшого з більшим ростом.”

Садівництво. Лоза Життя.
“А що вже казати про те, як заводиться, сходить і росте виноград? Будьте добрі знати, що не можу задовольнитися цією насолодою. Ось для моєї старості вихід і задоволення!”
Вегетативна сила.
“Оминаю все, що народжує земля, яка із малесенького, наприклад, смоківного зерна або із виноградного насіння, із найменших насінин або інших земних плодів і трав такі великі пні й гілля творить.”
“Втім, про городні грядки, як їх копають, поливають, прополюють, чим земля робиться більш родюча, нічого вже й говорити. А про те, що дуже корисно удобрити ниви й грядки тваринним гноєм, згадав я у тій книзі, котру написав про землеробські справи.”
Земля — матінка.
Гній — основа Нової Ниви.
“Не самими лиш ріллями, сінокосами, виноградами, лісочками веселить землеробська праця, а й садами, худобою, бджолами і всілякими квітами, висіванням і щепленням, у чому землероби дуже майстерні.
Продовжуватиму мову про землеробів, тому що я й сам такий. Жили у ті часи на хуторах сенатори, тобто старики чи старшини. Лук’яна Чвинка зробили головою всієї Римської імперії, коли він орав. За його повелінням головний командир кавалерії на прізвисько Гала, заскочивши, убив Спурія, що було захотів царювати в Республіці. З хуторів були зібрані в сенат як згаданий Курій, так і нші старики членами. Невже була бідна старість цих людей, що втішали себе землеробством? На мій погляд, не знаю, чи може бути блаженніше життя.”

Історія.
“Одним словом скажу: немає нічого ні кориснішого, ні гарнішого, як земля, добре доглянута, а старість не лише не заважає цим звеселятися, а ще тягне до того й манить.”
“Читайте, прошу, книги Ксенофонтові, — вони вам у багатьох справах дадуть настанови. Я лиш заохочую, знаючи, що ви їх любите. Як добре він хвалить землеробство у своїй економічній книзі про догляд за господарством! А що жодна справа не здається йому такою благородною, як ця, можна здогадатися з того, що у тій книзі сам Сократ розмовляє зі своїм другом про те, що лакедемонський посол, людина пречесна іменем Лісандр, був від своєї Республіки з поклоном і подарунками у розумного й славного перського монарха Кира. Він ласкаво прийняв Лісандра і, між іншим, повів його в сад, що був під особливим доглядом. Лісандр, дивлячись на високі дерева і на їх розміщення, бачить між ними вичищену й скопану землю, відчуваючи пахощі квітів, які насолоджують його нюх, не міг не здивуватися. “Видно, — сказав посол, — цей сад під особливим доглядом, і розміщення його дуже майстерне”. — “Все це моя вигадка, — говорить монарх, — і моя забава, а дерева ці здебільшого моїми власними руками посаджені”. Лісандр змушений глянути на його порфиру, пребагату золотом і камінням… “Великий царю! Не даремно ходить чутка про твоє блаженство, ти монарх доброчесний, а притому не позбавлений і утіх”. Цими-то втіхами веселиться старикам до останньої хвилі життя.”
“Бідний той старик, котрий сам добивається поваги: її раптом не можна отримати ні через сивину, ні через зморщене лице, а лиш молодість, якщо вона чесно прожита, насолоджується в останні дні солодкими плодами поваги.”
“4) Ах! Глибоко нещасний старик, який стільки часу прожив, а не міг дійти до розуміння того, що смерть не має в собі жодної біди.
А якщо по правді розсудити, то яка може бути довгота і в цілому нашому віці? Постав сюди найдовший вік, подивимось на короля Тартешського. Цей, як свідчить історія, 80 років царював, а жив 120 років.”
Норма життя людського: 112 — 120 років.
“Між тим кожен повинен бути задоволений довжиною свого життя. Найкоротшого життя досить для чесності. А якщо доведеться пройти у пізніші літа, то не треба сумувати, як розумний землемір не журиться, що після весняної приємності наступило літо й осінь.
Втім, усе треба вважати корисним, що Бог необхідно встановив для людини. А що ж уже так необхідне, як смерть, що йде за старістю? А смерть на старості подібна до горілої свічки, яка згасає сама собою.”
“На мій погляд, коли все на світі надокучило, то й саме життя може набриднути. Підлітковий вік має для себе свої забави, так само юнацький і чоловічий. Юнак не дивиться на дитячі забави, а муж — на юнацькі, так і старість — на чоловічі.”
Всьому — свій час!
“Я недаремно народився, а трудився не без користі, і так, як із мандрвки, виходжу із цього життя. Воно нам дане для мандрування до дуже бажаної вітчизни вічності, а не для поселення.
Хай не бути нам безсмертними, однак людині у свій час померти немає перешкоди. Природа, як у всіх інших справах, так і в самому житті, поклала міру. Старість є закінченням життя, наче остання дія в комедії.”
?

продовження

Share Button