“Не той орел, що літає,
А той, що легко сідає,
Не той бідак, що без хати,
А в кого схотінок багато.
Ласощ ловить рибу, й звірі,
І птахів, що вийшли з міри.
Ліпший-бо сухар з водою,
Аніж цукор із бідою.

Яка користь у читанні багатьох книг, коли ти беззаконник? Єдину книгу читай, і доволі. Поглянь на цей світ, поглянь на рід людський. Він-бо є книга, чорна книга, що тримає в собі різноякі біди, як хвилі, що постійно здіймаються в морі.»
Істинна Книга — саме життя!
«Ти ж, сину мій, читаючи книгу видимого і злого світу цього, дивись сердечним своїм оком на саме серце його, джерело його, тоді, пізнавши початок і сім’я його, будеш правий і суддею станеш усілякій справі, бачачи голову справи і саму суть, істина-бо збавить тебе від всілякої напасті. Так само як є два роди всього живого і суті справ, так є два серця. А коли є два серця, є два духи — добрий і злий, істинний та брехливий…
Цими двома джерелами суди всіляку справу. Бо коли сім’я і корінь благі, тоді благі й гілки, й плоди.
Це і є остаточна істина авраамська богослов’я — побачити, який у кожному ділі гніздиться дух: чи благий, а чи злий. Не судити за обличчям, як облудники. Часто під недобрим лицем і під негарною маскою притаєне божественне сяєво і блаженне серце, а в обличчі ж світлім, ангельськім — сатана.»
?
Щастя — в нас самих:
“… добрій людині будь-який день — свято, а беззаконникові — ані Великдень. Коли всьому світові головою й джерелом є серце — чи не корінь це і святу. Святові матір є не час, а чисте серце.»
?
“Після всього Алауда вдячною молитвою благословив трапезу, і всі розсілися. При трапезі не було критика, що засуджував чуже життя і проникав у таємні закапелки людських беззаконь. Розмова йшла про дружбу, про чистоту та спокій сердечний, про істинне блаженство, про тверду надію, яка усолоджує всі житейські незлагоди.”
Не буди лихо… Живи радістю Світу Цього!
“У кінці трапези почав трапезний голова жартувати, а гості сміятися. Адоній, пособляючи братові, утішно оповідав, у який спосіб у давнину Діва Божа — істина — вперше прийшла до них в Україну: так звалася країна їхня. Перший-бо зустрів її поблизу свого дому Маной і жона його Каска. Маной, уздрівши її, спитав із суворим лицем:
— Яке ім’я твоє, о жоно?
— Ім’я моє Астрая, — відказала Діва. (Астрая — слово еллінське, значить — зоряна, тобто горня, промениста.)
— Хто ти, звідки? Пощо прийшла сюди?
— Зненавидівши злобу мирську, прийшла до вас поселитися, почувши, що в країні вашій панує доброчестя й дружба.
Діва та була в убогій одежі, підпоясана, волосся у пучці, а в руках жезл.
— А-а! Не матимеш тут місця для пробуття, — вигукнув із гнівом старець. — Ця-бо країна не є пристановище блудницям. Вигляд твій та одежа викриває, що ти блудниця.
Діва від того розсміялася, а старий запалав. Побачивши, що Каска винесла назустріч чистого хліба на дерев’яному тарелі в знак гостинного прийому, зовсім збісився.
— Що ти чиниш, безумна в жонах?! Не відаючи, якого духа є ота мандрівниця, спішиш гостинно її прийняти. Глянь на її вигляд і на одежу її і прокинься.
Каска засміялася й мовчала. Діва сказала:
— Не хвали людину за красу її, і не буде тобі бридка людина через зовнішність її.
Після цих Божих слів старий трохи засумнівався. Коли ж раптом узрів на голові її променистого вінка і очі, що засяяли світлом Божества, вельми здивувався. А ще більше жахнувся, коли дивний дух, що був ліпший фіміамів, кринів і троянд, і що струмів із дівочих вуст, торкнувся його нюху і невимовно всолодив.
Тоді Маной відскочив назад, поклонився їй до землі і, лежачи ниць, мовив:
— Пані! Коли пробуває благодать Божа перед тобою, не омини мене, раба твого.
Стариця, покинувши лежачого старця, повела Діву в горницю, омила їй за звичаєм ноги й олією голову помазала. Тоді вся горниця наповнилася божественним пахом. Маной, заскочивши до горниці, цілував їй руки. Хотів цілувати й ноги, але Діва не дозволила.
— Єдину маю гуску, — закричав старий, — та й ту для тебе на обід заріжу.
Діва, дивлячись у вікно, всміхалася, бачачи, що старі, господар та господиня, новою формою ловлять гуску. Вони бігали, хилялися, падали й сварилися, Діві смішним здалося, що старий, спіткнувшись об стару, покотився.
— Ти що? Розум вистарив, чи як?
— А в тебе його й не бувало, — сказав, встаючи, старий.
Гостя, вискочивши з горниці, мовила, що вона піде геть, коли не залишать гуски в спокої. Отак домовившись, пішли вони всі в горницю. Замість обіцяної гуски в саду, в простій альтанці прийняли й пошанували небесну гостю і божественну мандрівницю яєчнею, ячмінною з олією кутею. Відтоді аж досі ячмінна кутя є у нашій стороні у звичаї.”
Не вбивати живого! Богородиця — НАША СУТНІСТЬ!
“Адоній продовжив повість, що Астрая в їхній країні жила усамітнено. Маноя і Каску більше за інших любила, навідувала й жартувала, доки не переселилась у небесні обителі.”
?
“Д у х. Слухай же другу подібність! Намалюй циркуль, зроби із дерева чи виліпи його із глини. Потім знову його зітри, а інше зруйнуй… Тепер скажи мені: чи загинув циркуль…
Д у ш а. Загинув мальований, дерев’яний і глиняний…
Д у х. Правий твій суд! Загинув, очевидно, видимий, а нематеріальний і справжній нетлінний циркуль перебуває у скарбницях розуму. Цей як не створений, так і зруйнуватись не може. Матеріальні ж циркулі є, але, точніше кажучи, це фальшива тінь і одяг справжнього циркуля.
Д у ш а. Куди ж веде твоя мова?
Д у х. До того, щоб зрозуміти у всьому два єства: Боже і речовинне.
Д у ш а. А це поняття куди виходить?
Д у х. Туди, що не може ніщо загинути, а лише тінь свою губить.
Д у ш а. Що ж далі із цього виходить?
Д у х. Нічого! Крім безстрашності, добродушності, надії, куражу, веселості й пристойної погоди, того сердечного миру, який у Павла називається таким, що перевершує всякий розум.”
Сутність і Тіло.
?
“Д у х. Як же так? Вона ж і плоть і дух, буйство й мудрість, море й гавань, потоп і ковчег… Не будь нетямуща й твердолоба! Міркуй меткіше!.. Ти ж уже чула, що всі світи складаються із двох сутностей: злої й доброї. Чому ж для тебе цей змій такий страшний? Він не завжди шкодить і юродствує, а буває і смачний, і корисний. Якщо нашептав Єві по-сатанинськи, то може й Марії возблаговістити по-архангельски.”
Змій — поєднання Добра і Зла…
?
Про Суд.
“Будь же й ти суддею, та гляди; праведний суд суди. Не лише на лице дивись і не оцінюй світлицю за кутками, а за позолоченою шкаралупою — горіх. Адже знаєш, що є змій, знай же, що він же є й Бог. Фальшивий, але й істинний. Юродивий, але й премудрий. Злий, та він же і добрий. “Який добрий Бог Ізраїлів до правих і мудрих дів!” Якщо в ньому будеш бачити лиш злість і плоть, то не перестане тебе ранити й живити нею.”
?

продовження