“А ф а н а с і й. Мені здається, немає нічого ліпшого, як дістати мирне і спокійне серце, в наш час це найприємніше і найзносніше.”
?
“Л о г в и н. Чи може бути яблуня жива й весела, коли корінь нездоровий? А здоровий корінь — це є міцна душа і мирне серце. Здоровий корінь розсилає по всіх гілках вологу й оживлює їх, а серце мирне, життєвою вологою наповнене, кладе сліди свої за зовнішностями. “І він буде, як дерево, над водним потоком посаджене.” Читать далее →

“У польських та угорських горах Олениця, забачивши домашнього Кабана, стала вітатися:
— Бажаю здоровлячка, пане Кабане. Радію, що вас…
— Пощо ти, негідна простачко, така непоштива! — крикнув, набурмосившись, Кабан. — Чому мене звеш Кабаном? Хіба не відаєш, що я вже почесно названий Бараном? На се маю патент, що рід мій за походженням із найшляхетніших бобрів, а замість опанчі я для характеру ношу в публіці здерту з вівці шкуру.
— Ласкаво перепрошую, ваше благородіє, — сказала Олениця, — я не знала! Ми, прості, судимо не за одежею та словами, а за справами. Ви ж так само, як і раніше, риєте землю й ламаєте тини. Дай вам, Боже, бути й конем!
Є і в Малоросії приказка: “Далеко свині до коня”.” Читать далее →

“Ще в давні часи, коли черепахи в орлів літати вчилися, молодий Жайворонок сидів недалеко від того місця, де одна зі згаданих черепах, за розповіддю мудрого Езопа, своє літання щасливо скінчила з великим шумом та грюком на камені. Жайворонок злякався і, тремтячи всім тілом, дістався до свого батька:
— Батечку! Біля тієї гори, мабуть, сів орел, про якого ти мені розповідав колись, що то найстрашніша з усіх птиця…
— А чому тобі так здалося, синку? — спитався старий.
— Батечку! Коли він сідав, я такої швидкості, шуму та грому ніколи не бачив.
— Коханий мій синку! — сказав старий. — Ти маєш молоденький розумець… Знай, друже мій, і завжди співай отаку пісеньку:
Не той орел, що високо літає,
А той, що легко сідає… Читать далее →

“Прямо жить будеш — не станеш в глибокім
Плавати морі, літати високо,
Бігать од хвиль по березі вільно,
Живши бездільно.

Хто-бо помірність святу зберігати
Вміє, у домі його не видати
Гарних речей і убрань злототканних,
Залів вибраних. Читать далее →

“Старий Філарет колись у пустині
Свій вік доживав у лісі в хатині.
Юнак Філідон, отак хлопець звався,
До діда у ліс був якось пробрався.
Багато він чув про діда старого,
Щ о той і святий, ще й мудрий до того.
Прийшов він, схилив перед старим спину.
“Здоров був, — сказав старий, — і ти, сину!”
Ти не прогнівись, отець милосердий,
Скажи: шлях в житті який святий, твердий? Читать далее →

ПІСНЯ 18-та
“Бог противиться гордим, а смиренним дає благодать”.

“Ой ти пташко-жовтобоко,
Не клади гнізда високо,
А клади його на лужку,
На зеленому моріжку.
Яструб ген над головою
Висить, хоче ухопить,
Вашою живе він кров’ю,
Глянь же! Пазурі сталить! Читать далее →

Архиепископ Лука (Войно-Ясенецкий)

ДУХ, ДУША И ТЕЛО

“Интеллектуализм видит в свободном, спекулятивном познании совершенную деятельность человека и даже единственную деятельность, достойную его. Но, что еще гораздо важнее, он признает за предметами реальность лишь постольку, поскольку они могут быть приняты разумом.
С чего можно сравнить претенциозность этой гордой доктрины, отказывающей в реальности всему, что не вмещается в наш бедный и очень ограниченный разум? Все то, что так ярко и несомненно воспринимается сердцем из мира трансцедентального, все то, что познается паскалевским “чувством тонкостей”, интеллектуалисты игнорируют. А еще древний философ Эпикур сказал, что все объекты восприятия являются истинными и реальными. Ибо одно и то же сказать, что вещь истинна и что она существует. Почему же не истинны высшие восприятия сердца? Читать далее →

“Не укоряет Господь Бог за пользование благами земными, ибо и Сам говорит, что по положению нашему в жизни земной, мы всех сих требуем, т.е. всего, что успокаивает на земле нашу человеческую жизнь и делает удобным и более легким путь наш к Отечеству Небесному. На это опираясь, св. апостол Петр сказал, что, по его мнению, нет ничего лучше на свете, как благочестие, соединенное с довольством”. Читать далее →

“Но и тут надобно молиться лишь до тех пор, пока Бог Дух Святый не сойдет на нас в известных Ему мерах небесной Святой благодати. И когда благоволит Он посетить нас, то надлежит уже перестать молиться”.
“Молвит душа и в молве находится, когда молитву творит; а при нашествии Духа Святаго надлежит быть в полном безмолвии, слышать явственно и вразумительно все глаголы живота вечного, которые Он тогда возвестить соизволит. Надлежит при том быть в полном трезвении и души и духа, и в целомудренной чистоте плоти”. Читать далее →