“Воістину ж і багатодіяння, і бездіяльність є суєта, та краса серця є країна й місто спокою; погана ж душа є море мук. І сказав я і ще сказати хочу, що й ухилитися від блага, й сотворити зло є однакова мука.”
Спокій душі — слідування природі.
“Нерозумна душа, не навчена насолоджуватися своїм становищем, хоч із життя в життя переходить, проте всюди сумує й колотиться, бо носить всередині джерело прикрощів — розтлінне серце.”
Пошуки своєї дороги.
“Якийсь мудрець сказав: звичай зробить життя солодким. А я кажу: чисте серце творить веселе життя. Заради цього намагаймося очистити джерело серця, тоді все горе, що зовні нападає, зможемо перетворити у рятівні соки.”
Все залежить від нас самих.
“Мужі сердечні навіть від найгіршого свого горя, наче від тернини, вміють збирати корисні плоди, збираючи там, де не розсипали, і жнуть з Богом там, де не сіяли, подібні до бджіл, які із нечистоти й жорстких і колючих трав мед збирають.”
Досвід життя.
“Хто, мовляв, око втратив, той же сам і сліпий. Чий гріх, того й нещастя, а не іншого. А інші не лише нещастям своїх милих, а й злобою своїх ворогів турбуються. Бо заздрість, ненависть, наклеп, злопам’ятність самі себе печуть і з’їдають. І на цих самогубців не сердиться, а співчуває розумний, а нерозумний мучиться.”
Зло само себе з’їдає.
“Чи не ревність і самолюбство гніздяться в серці нашому, затуманені біснуванням на чужі гріхи. Бо із самолюбства народжується гарячковість у справах, із гарячковості — норовистість і запальність, що лютує з найменшої несправності.”
Гнів — поганий порадник.
“Добросердна ж людина все байдуже сприймає, без прикрощів, і лагідно з усіма обходиться.”
Про це пам’ятай!
“Та чим же нам у печалі й скорботах втішитись? Відповідаю: слава тобі, Господи, а чого ж у нас немає? Одному Бог дав чин, другому — дім, третьому — жінку, іншому дав доброго друга…”
Кожному — своє щастя від Бога.
“Як сприяє спокою вдячність! Необхідно ж з радістю відчувати й найпростіші оті Божі благодіяння, а саме: що ми живі, що здорові, що сонце нас освітлює, що мирний, а не воєнний час, що не чути ніде заколотів, що землероби спокійно орють, що купцям відкриті земний і морський шляхи, що, нарешті, маємо волю говорити, мовчати, вершити діла, вмирати…”
“Не борися з сильнішим від тебе. Борися з слабшим від тебе й оглянися, яка велика кількість нижче від тебе й ревнують твоєму щастю!”
“Якщо хтось докоряє нам нуждою й ницістю, у відповідь скажемо таке: “Слава тобі, Господи, достатньо ми багаті, якщо не бродимо по світі й хліб свій їмо не в каторжному поті”.”
“Незліченні досади й сум під позолоченими дахами й у красних кутках ховаються, а сліпий народ не бачить і тому заздрить. Яка бажана для нього царська блискуча одежа! Бо дивиться на лице, а не дивиться на серце. Ось такі-то роздуми вбивають зміїну заздрість і народжують світло знаходити задоволення у нашому власному житті.”
Не заздрь!
“Згадай приказку: “Всякий Єремія про себе розуміє”.
Кожен повинен пізнати себе, тобто свою природу, чого вона шукає, куди веде, і за нею йти без всякого взагалі насильства, а й з найглибшою покорою.
А якщо хтось спокушається й злиться на те, що не дав йому Бог одночасно бути й левом, і постільною собачкою, то він є нетямущий галат. Не кращий за нього й той, хто бажає одночасно й займатися філософією, й одружитися з багатою, й бенкетувати з панами, бути кавалером і бути багатим…
Хай кожен буде задоволений своєю долею! Цар — владою, богослов — баченням воскресіння, мудрець — пошуками істини, благочестивий — чесним життям, багатий — багатством. Кожен має своє зло і добро, і кожному своє дано.
Чи не сіяє ця істина й у всесвітній економії? Глянь на безсловесні тварини. Одна годується зерном, інша — кров’ю, інша — корінням. За цим зразком одна їжа пастухові, інша — землеробу, інша — мореплавцю і птахолову.
Втім, різні людські пристрасті дають знати, що в серці нашому живуть два вічнотекучі джерела: із цього тече неспокій, а із другого — спокій. Таємницю цю прадавні богослови затінили оцим ворожінням:
Там у Бога біля порога дві бочки стоять:
Одна з добром, друга зі злом.”
“Так світ цей і життя наше то темніють, то світяться, і без домішку ніде й ні в чому не бувають. Музиканти із високих і низьких звуків складають прекрасну й солодку симфонію, а муж мудрий із вдалих і невдалих випадків тче свого життя матерію, і негарне поле на ній прикрашає узорами з квітів, щоб із гірких і солодких випадків красиво укласти собі життя, як складається день Господній з вечора й ранку, із пітьми й світла. Добрий і злий ангели приставляються при народженні до кожної людини. Від них-то й в серці суперечні між собою пристрасті або афекти: радість і печаль; безпека й страх; милість і злоба; правота й злочин; закон і беззаконня; задоволення й прикрість. І вони-то є оті протилежні тим двом суперечним джерелам сердечним, струмені яких вічно витікають і роблять наше життя не рівноплинним, а сповненим замішання. І воістину здорова й мирна душа добрі пристрасті любить, звичайно при цьому з природної схильності падає, але так свій кораблик веде, щоб не збитися з шляху в зайву крайність і не з їхати в безмірність, шкідливу й самим чеснотам.
А той, хто утвердив серце своє духом премудрості й розуму, сміливо Богові скаже: “Боже мій, чи даруєш мені щось? Дякую. Чи відбираєш? Не ридаю”. Лиш такий посланим від Бога даром солодко насолоджується.”
“Боже мій! Наскільки люди не розуміють, що всередині нас таємно живе істинне добро, яке ні тля не їсть, ні злодій не підкопує! Чому ж ти, людино, боїшся долі? Чи не бачиш, що вона може відібрати в тебе лиш те, що пусте, а над істиним твоїм добром влади не має? Воно вічно при тобі, вічно у твоїй владі. Серце твоє, думки твої, дух твій і розум — вони є корінь і начало твоєї фортуни, що підкорена плоті, чи розумієш? Яка його ціна й велич? Ах, пізнай себе, людино! Тоді долі сміливо скажеш те ж саме, що й Сократ: “Наклепники мої можуть вбити тіло моє, а не серце”.
Не можеш переконливо сказати, що з тобою не трапиться те чи те, та цілком переконливо можеш сказати про себе оце: “Не піду шляхом беззаконних і не позаздрю лукавим.” Це в нашій силі, і це єдині двері, що ведуть у храм спокійного серця. Всіма силами намагайся не роздразнити твого внутрішнього судді, совість твою: лиш від її гніву народжуються в душі черви й чиряки, що лютують день і ніч і позбавляють душу безцінного миру.”

продовження