Tag Archives: Книги

Камінь Знання

Кажуть люди, що в сиву давнину, може ще за царя Гороха, по Небесному Чумацькому Шляху йшов Господь-Бог на землю, житницю людську споглядаючи. Та ніс він за спиною великий клунок Щедрих дарунків для Добрих та Чеснотних людей. І так спішив їх порадувати, що не вгледів під ногами Гір Карпатських, перечепився за них та й випустив клунка з рук своїх Господніх…

От і посипались з Небес Дари Божі на землю нашу… Землю Прароду нашого, землю Росів…

Щедрий край, серцем якого був Трикут, Трипіль, обійнявший Пра-Київ, початок ріки Росі біля Білої Церкви та місто Родень, де Рось поєднувалась з Борисфеном-Данапром…

Земля, що з давніх давен спрямована була духом людей до Сонця, до віри в Світ та Життя.

І з сердець наших, з глибин душ наших все владніше, все могутніше рече глас Пращура, глас Діда:

“Шануйте Батька свого, шануйте старших за віком.

Любіть Матінку свою, вшановуйте Жінку, Матір Роду людського.

Будьте вірні Сім’ї своїй, турбуйтесь про Дітей, про тепло Домівки, яка має гріти і тіла, і душі ваші.”

Сивина Діда — то є срібні ланцюжки, по яких із прадавніх Часів прибуває до нас Мудрість наших Пращурів.

Сивий Дід має до нас СЛОВО.

СЛОВО, що лине з ЧАСІВ ВІЧНОСТІ…

Камінь Знання

Село на Черкащині. Під високим та розлапистим горіхом, за дубовим столом полинув в роздуми сивий міцний чоловік. То Дід Знахар…

А хто ж це прямує до горіха та сідає за стіл супротив цього дивного діда?

Це той молодий студент, який осмілився осягнути Дідову Науку.

Ну що, Хлопці та Дівчата, а хоть якого б віку ви не були, і які б думи не роїлися в головах ваших, певно, не завадить і вам на довгі роки бути свідками живого спілкування Діда та молодого безвусого хлопчини.

— Здоровенькі були, Діду!

— Здоров був, Хлопче!

— Кажуть люди, що ви добре знаєтесь на чудесах всяких, та ще й лікуєте досить ефективно тих, хто звертається до вас за допомогою.

— А тобі що до цього, молодий чоловіче?

— Канікули в нас, а я на лікаря навчаюсь, от і подумав, чом би не “розкрутити” вас, Діду, на деякі корисні поради.

— Діда “потрусити” вирішив, як стару дорожку, агов з неї разом з порохом якась крупинка золота випаде?

— А чому б і ні? Хіба вам не кортить поділитись таємницями своєї майстерності?

— Таємниці??? Та де ж ті таємниці у діда під горіхом? Он дивись, там, біля лісу, лежить камінь. Піди і принеси його сюди, от і буде тобі таємниця.

Хлопець пішов и приніс камінь. Сів знову до столу та піт з чола витирає.

— Це тобі перша таємниця, хлопче… І перша тобі настанова. Сама важлива, але не думаю, що ти це скоро збагнеш… Хоч і не такий страшний чорт, як його малюють.

— А навіщо вам цей камінь, Діду?

— А щоб ти спитав!

— Жарко, піду води вип’ю.

Хлопець підійшов до відра з водою, набрав кухликом води, випив трішки, а решту вилив під трояндовий кущ, що ріс біля кринички.

— Тепер, хлопче, візьми відро, вилий воду під горіх і витягни з кринички свіжої, якщо в тебе ще залишилось бажання “викручувати” з діда таємниці.

Юний студент виконав і це прохання Знахаря.

— Ось бачиш, синку, ти вірно діяв, та чи є в тих діях Сила? Ти хочеш знати… Дія є, а Знань — нема… А воно, Знання — хитреньке!.. І не зі слів плетене, а в розумних діях мочене… Таке воно Знання… Та й задарма ніколи воно не приходить до людини, адже все потребує платні… Певної платні…

За все ми повинні завдячувати, а за Знання — особливо. І подяка ця більш потрібна не тому, хто передає Знання, а тому, хто їх отримує!..

Тепер “провернемо колесо часу” до того моменту, коли ти набрав води, випив, а лишок вилив під кущ.

— Що ж я зробив такого нерозумного?

— Води ти набрав більше, ніж міг випити! Більше, ніж тобі було потрібно для втамування спраги. А чому так? Тому що не цінуєш чужої праці… Дід тягатиме воду, а він її розхлюпуватиме по дворі… Не цінуєш чужої праці, синку! Тому я й просив тебе витягти з криниці відро води.

— Так то теж була настанова? Дідовий урок?

— Те, що дістається без особистих зусиль — ніколи не цінується, та ще й розбещує, відбирає силу.

— А камінь? Теж якийсь урок? Що ви за каменем приховали-припасли?

— Камінь — то твоя подяка за перші мої тобі настанови, до того ж перевірка на твоє відношення до старших за віком людей. За каменюку я тобі даю відмінну оцінку, а от з водою ти трішки не вгадав…

— Діду! Хіба та вилита під кущ вода має таке велике значення для вас?

— Не для мене, а для тебе це має мати значення, хлопче! Вміння бути вдячним Світу — дуже важлива риса характеру для того, хто прагне його зрозуміти, пізнати. Адже урок Знань — це не тільки вимовлене вчителем слово, а й шелест листя на вітрі, і біль в тілі, і посмішка, і кохання, і люта ненависть…

І за все це Життя потребує від нас певної платні, і тільки тоді Знання стає частиною нас самих, втілюється в нас і перетворює нас…

— А як же благодійність, хіба у всьому повинна бути користь?

— То-то синку ти далеко забігаєш. Благодійність — це глибоке поняття. Не спіши поперед батька в пекло!..

Ти сьогодні далеко не забігай до пекла Знань, а запам’ятай, що подяка за добутий життєвий досвід потрібна перш за все тобі самому! Для твого ж зростання, інакше досвід, який дарується тобі Життям, буде втікати від тебе, як та вода, яку ти бездумно розхлюпуєш направо і наліво.

Тепер іди додому, подумай над тим, що ми тут з тобою “розливали”, і завжди — завтра, післязавтра і на майбутнє — памятай про подяку за Досвід!..

А якщо твоє серце завтра потягнеться до цього Горіха — то приходь, буду радий тебе бачити.

Share Button