Книга 4

Сходячи з Гори, Сила породжує Вихор Духу.
Дух, розширюючись у Просторі, через Вихор створює Душу.
Душі, притягуючи субстанцію, будують домівки — Тіла…
Для нас, народжених, шлях до Духу — у зворотньому напрямку.
Майстер, пізнаючи Тіло-Субстанцію, чує пісні Душ.
Не порушуючи Гармонії Душ, піднімається до Благословіння Духу.
“Повернення блудного сина” —
такий наш Шлях, така наша Доля…

“Хто такий Майстер?” — запитаєш.
— Майстер — це людина-митець, яка знайшла спільну мову з душею, сутністю своєї Справи.
“Справа має Душу?” — запитуєш у Діда.
— Так, має. Як будь-яка річ має душу, так і будь-яке явище, будь-яке поняття має свою душу.

Якщо ти спостережливий по суті своїй, то від твоєї уваги не втекли ті спільні риси, котрі об’єднують усіх Майстрів. Неважливо, в якій Справі людина Майстер: чи то вона тесля, чи хірург, землероб, вчитель, юрист, прибиральник вулиць…
Майстер є Майстер.
“Я також хочу бути Майстром!” — заявляєш ти, мій Друже.
“Будь!” — відповідає Дід.
Шлях Майстра — гідний Шлях.
Майстер — шанований.
Майстер — завжди з хлібом на столі, тому що має Свою Справу.
Майстер — вільний, бо він творить за бажанням Своїм.
Майстер — сильний, бо Матеріал дає йому Силу.
Майстер — безсмертний, бо створює, незважаючи на Час, залишаючи частину душі своєї у своїх творіннях…

Не багато сказано в цій Книжці, як не можна всього сказати у жодній із написаних книжок…
Але, здається Діду, що головне — тут закладено. Зерно Майстра тут є.
Можете вірити.
Знаходьте, хто скільки зможе.
Входьте в Книгу, дивіться, досліджуйте її, споглядайте і проникайте в глибини, і бачте те, що каже Вам Дід і словом, і між словами…
Хай буде Благословенним Ваш Шлях до Знань!
Хай досить у Вас рішучості стати Майстром в одному з багатьох шляхів людських…
Йдіть та Н А Х О Д Ь Т Е …

Вибір

Стежинка, намічена тобі Життям, поросла травою і сповнена неочікуваних небезпек та перешкод.
Злякаєшся труднощів, чи все ж підеш незнайомою тобі стежиною?
“Битим шляхом не ходи: шукай шляхів неходжених ”, — казали Древні…

— Йде Полем Життя людина. Простір та Свобода навколо…
Чи довгим, чи коротким буде шлях її, але неодмінно стане перед нею вибір: “Наліво підеш…”, “Направо підеш…”, “Прямо підеш…”
— Куди ведуть ці три стежини, Дідусю?
— Наліво — Холод, Суворість та Мудрість Духу. Направо — Тепло, Милосердя, Слава та Мудрість Душі. Прямо — по праці й Честь… Мудрість Тіла.
— А якщо повернешся назад?
— Назад? — Назад дороги немає, бо в пам’яті твоїй будуть жити три можливості; рано чи пізно Життя все одно змусить людину зробити вибір…
Чим більше така людина вагається, тим сильніше Життя штовхає її в спину до Вибору.
Людина народжена в Дусі Божому, тому й зобов’язана бути Митцем…
Чи можна не виконати волю Бога??? Чи можна відмовитися бути людиною, коли ти вже народжений у світ лоном Жінки???
— Чому шлях наліво холодний?
— Зліва — Сатурн-Час і його закінчення — Смерть, Скорочення, Кристалізація.
— Тоді з правого боку буде Юпітер як Простір та Розширення?
— Саме так. Шлях направо — шлях до Влади через Славу в масі суспільства. Шлях наліво — шлях Одинака-Воїна, бо він відходить від Стада Людського, знайшовши Бога в собі… Це Розп’яття Христа.
— Являючи Боголюдину?
— Являючи Бога в собі і себе в Богові.
— А шлях прямо?
— Шлях прямо — це шлях вівці у Стаді Людському.
— Який краще вибрати, Дідусю?
— Кращого — немає. Адже кожному — своє. Верблюду — колючка, а орлу — мишка. Шлях Одинака не кращий за шлях Володаря, як і шлях Володаря не кращий за шлях Вівці.
“Усі ми ходимо під Богом”…
Сонце однаково дарує нам своє світло…
Кожен має шанс бути тим, ким забажає, що вибере початково.
— Чи справді всі рівні перед Богом?
— Рівні, тільки у кожного свій хрест, свій Тягар… Камінь та перо різні за вагою. Писар тримає в руці перо, а каменяр довбає скелі. Легкість шляху визначається твоїм ставленням до своєї ролі, до свого завдання, до своєї долі на цій планеті…
Але пам’ятай, Хрест дає більше Сил, якщо зумієш гідно тримати його на собі!
Будь-який з трьох виборів несе як Ріст, так і Падіння. Чим важчим є шлях твій, тим більше сил він тобі дає. Тяжкість, Друже мій, завжди веде до зростання. Легкість — зваблює, веде до зародження Ліні, до розпаду…
Праця — це Зростання. Лінощі — завжди Розпад.
Вибирай. Останнє слово — за твоїм Серцем.
— Яким з цих шляхів ідете Ви, Дідусю?
— Гадаю, четвертим…
— Але про цей шлях Ви не казали.
— Раніше я йшов шляхом Лівші, шляхом Майстра. Але зараз я мандрую усіма трьома Дорогами, тому й називаю одночасний рух у всіх напрямках — четвертим.
— Шлях “Лівші” названий на честь Лівші, що підкував блоху? Чи тому, що творив лівою рукою?
— З точки зору фізіології — ти маєш рацію. Ліва рука пов’язана з правою півкулею мозку, а та відповідає за образне, цілісне сприйняття світу. Права рука, праве око та ліва півкуля мозку відповідають за осмислення через мову та знакові системи…
Але — на мові Знахарів — Лівий шлях означає блукання Одинака. Сказавши собі: “Я є!” і повіривши у велику роль свою, людина кинула виклик Світові й собі самому, промовивши: “Я прийшов пізнати себе, о Світе, о Людино!!!” І якщо Світ прийняв її виклик, то не залишить такого сміливця у спокої, осторонь своїх битв, а обов’язково починає її випробовувати…
— У чому проявляються ці випробовування, котрі насилає на людину Світ?
— В багатьох перешкодах на шляху… Перш за все Світ повинен переконатися у твердості твого наміру стати Майстром. Тому, якщо ти що-небудь вирішив вже твердо, знай: випробовування та перешкоди вже не за горами!
Але не бійся їх і пам’ятай: якщо є перешкода, є й Сили в тобі, спроможні її подолати. Це Закон!
Тому, як кажуть люди, взявшись за плуг, не обертайся назад…
Очі наші спрямовані вперед. Вони нижче чолаа, але не під потилицею. Фокус нашого сприйняття-уваги та волі нашої завжди повинен бути спрямований вперед…
Чи можна зупинити рух Сонця?
Поки в нього є Воля — його не зупинити!
Так і людина. Поки є Напрякок, Жага руху, Воля до життя, “попіл в попільниці” — ти на Шляху. Якщо впав духом та злякався — тебе роздавить Життя ногами тих, хто йде позаду тебе…
Небезпечно вибігати наперед… Шанс у забігаючого вперед один — не послаблюватись та не обертатись назад.
Повторю: зробивши вибір, ти привідкрив Двері Сили. І вони тебе вже не полишать у спокої до тих пір, поки ти не засвоїш їх Уроків та не приймеш їх в себе.
Шлях Майстра — складний… Стискання — не пожаліє тебе. Мороз вбиває все те, що не має запасу внутрішнього тепла. Сатурн — сіль. Солоність поту від праці та Сивина від Співчуття та Напруги Сил.
Але чим більше затискає тебе майстерність, тим сильніше ти зсередини, тим якісніше твій Дух, тим видніше й яскравіше в тобі Світло, Іскра Божа.
Йди й ПРАЦЮЙ!
Піт і Сіль — перші твої Провідники у світ МАЙСТРІВ…

Зустріч з Учителем

Вода тече низинами… Вчитель приходить, коли Учень готовий до осягання Знань…
Не поспішайте бажати, бо бажання сповнюються…

— Те, чого ми боїмося, частіше всього трапляється…
Йшла через ліс людина і збилась зі шляху. “Лісовик водить”, — подумала. Страшно їй стало. “Вовки вночі знайдуть — сутужно мені буде!” — подумав той, що заблукав. І вірно — вовки не примусили себе довго чекати…
— З’їли?
— Ні, не з’їли, але страху нагнали предостатньо.
— Це випадковість. Не можуть вовки знати про те, де буде людина.
— Чи це так? Чи є взагалі щось випадкове у Світі?
Ти поспішив, та не врахував те, що думка про вовків і стала закликом для вовчої Сутності.
— Хіба думка настільки сильна, що спроможна досягти вовчого духу чи слуху?
— Думка сильніша за відчуття, а тим більше — за тіла. Саме так і було: думаючи та побоюючись зустрічі з вовками, він тим і прикликав їх до себе.
Дух вовчий почув думку, та ще й підсилену відчуттям страху, і повів на місце трансляції думки свої “підвладні” форми — вовчу зграю.
— А за допомогою думки їх відігнати можливо?
— Клин клином вибивають. Лють людська спроможна прогнати і злякати будь-яку тварину. Лева, тигра чи навіть крокодила. Але це — особливе мистецтво…
Думка повинна бути без страху… Думка повинна бути направлена на Добро та Невтручання у “внутрішні справи” Природи…
— Треба думати про хороше?
— Треба бути слухняним на чужій території. Проявляти Послух, не бути нахабним та агресивним.
“Зі своїм уставом в чужий монастир не ходять”… У цьому й суть мистецтва безпечної подорожі Дикими місцями…
— З цього випливає, що ми своїми думками та відчуттями самі притягуємо до себе різні події?
— Так, це Закон. Так само й Учень притягує Вчителя. Хто готовий сприйняти Знання і прагне до цього — той і зустрічає на своєму шляху Вчителя. Не обов’язково це буде людина. Вчитель може бути усім — і людиною, і твариною, і книгою, і рослиною, одним важливим та змістовним словом чи якоюсь подією… Будь-чим може бути цей Учитель. Важливо не пройти повз нього…
Якщо ставиться запитання, Світ обов’язково дає відповідь. Умій лише читати відповіді Світу. Зараз я говорю з тобою. Чому, можеш відповісти?
— Тому що я готовий сприйняти Ваші уроки?
— Тому що ти запитуєш. Пошук відповіді на питання і є прагнення до Знань. Той, хто запитує — завжди правий. Вчитель зобов’язаний дати відповідь тому, хто поставив питання. У мене, мій Друже, немає вибору. Не відповісти тобі означає для мене стати в опозицію з Силою Знань. Знання не люблять, коли їх закривають, утаємничують від бажаючих пізнати! За це вони карають!!!
Знанням не подобається, коли несуть їх у Світ без потреби, але ще більше не люблять вони того, хто не відповідає на запитання.
Знання — це завжди ЩИРІСТЬ…

Знайомство з Матеріалом

Хтось сидить під деревом та «свердлить» поглядом високо підвішине на гілці спіле яблуко. Потім, подумавши, знаходить довгу палку та збиває яблуко з гілки. Здійснює ТВОРЧІСТЬ…

— Чому Ви називаєте це творчістю, Дідусю?
— Був “хтось” як суб’єкт. Було “яблуко” як матеріал. Була “палиця” як інструмент. Здійснивши творчий акт роботи, той, що збив з гілки яблуко, став Майстром.
— У такому випадку все, що ми робимо, є творчістю. І всі ми — майстри?
— Певною мірою так воно і є. Якщо ти маєш Матеріал, а в твоїх руках знаходиться Інструмент, і ним ти твориш Зміни форми — то ти маєш право називатися Майстром.
Майстер — це Творець, що володіє яким-небудь Інструментом та створює Зміни. Той, хто створює Зміни…
Дивись повну версію

Усе існуюче має дихання.
Усе існуюче має душу…

— “Гори, зрівняйтеся з землею!” — і вони зрівнялись.
“Води, розійдіться!” — і вони розійшлись.
Хто вміє спілкуватися з душами Матеріалу — спроможний на будь-які чудотворіння.
— Хіба й нежива частинка Світу нас чує?
— Цикл — дихання Матерії. Все, що ти бачиш навколо себе, знаходиться в постійних змінах. Ти бачиш Світ завдяки цим змінам. Час — теж результат Змін.
Кожна річ, кожне явище має свій цикл. А цикл — це підйом та падіння, зростання та розкладання, вдих та видих, “зліт” та “приземлення”.
Речі, які дихають змінами, — як можуть вони бути без душі?
Душа і момент дихання. Момент дихання…
— Але яким чином субстанція, яка циклічно змінюється, спроможна почути нас?
— Звертаючись до неї, ти порушуєш течію її циклу, “збиваєш дихання”, і вона тебе сприймає як силу, що порушила її цикл.
— Ми шкодимо душам?
Дивись повну версію

Щоб розпалити багаття,
потрібний не тільки вогонь, але й дрова…

— Бог проявляє свій Задум через Субстанцію. Дух проявляє себе за допомогою Тіла. Так і Майстер спроможний проявити себе тільки через Матеріал.
— Як краще вибудовувати свої відносини з Матеріалом, який ми використовуємо в діяльності, Дідусю?
— З любов’ю.
— У чому проявляється ця любов?
— У постійному піклуванні про матеріальний Світ. Поперед усім в піклуванні про своє тіло та про свій одяг. Потім про приведення до ладу свого Дому-помешкання, а потім в налагодженні стосунків із собі подібними, і лише потім — товаришування зі Світом оточуючих нас речей…
— Що я повинен робити зараз, щоб Світ Речей прийняв мою дружбу?
— Насамперед НЕ ЗАВАЖАТИ! Без попереднього усвідомлення необхідності не «експлуатувати» будь-які природні Сили. А ще — допомагати Світу Речей, якщо вони потребують допомоги.
— “Потребують”? Як мені це зрозуміти?
— Коли у крані протікає вода — прикрути чи відремонтуй його; коли дереву заважає суха гілка — прибери її; коли на стежинці лежить бите скло чи цвяшок — підбери та поклади в безпечне для оточуючих місце.
Усе, що слугує наведенню ладу, буде твоїм кроком до отримання довіри від Світу.
Дивись повну версію

Тіні оживають…
Світ Речей починає своє нічне життя…

Ми бачимо предмети вдень. Чи тільки очі дають нам це добро?
Ні, не тільки вони! — Сонце своїм промінням «стискає» речі і вони приймають більш тверду форму, від того мають обмежені для нашого ока контури.
Але настане ніч, Сонце сховається, і речі «розширюються», їх оболонки збільшуються, пересікаючись між собою і спілкуючись одна з одною…
Тому така страшна для багатьох ніч…
Лякає своїми силовими “клешнями”, які розширюють простір.
Так, Дорогенькі мої, такому страху є причина: Світ Речей оживає. Те, що мовчало і слухало вдень, починає говорити та діяти вночі.
Людина чуттєва починає чути голоси Речей, голоси Ночі, голоси Тіней… Наче дитина, яка розмовляє з лялькою…
Чи помиляється Дитина, вкладаючи в іграшку частинку своєї душі, оживляючи її своєю уявою?
Ой, люди, люди! — Послухали б Ви, що думають і кажуть про Вас ваші речі! — Вночі!
Так-так! Послухайте їх!
А ще, Шановні, Ваші сни і є тими “діалогами”, котрі кожен з Вас бачить вночі, навіть не підозрюючи про те, що вони йдуть не “зі стелі”, а з реальних розмов та монологів речей, котрі Вас знають…
Дивись повну версію

Знайомство з Інструментом

Інструмент — продовження руки Майстра…

— Дідусю, чому іноді кажуть, що інструмент такий же живий, як і людина?
— Тому що будь-який інструмент завжди має свого господаря і є продовженням чиєїсь руки, душі. Часто — продовженням душі Майстра. Ось що я тобі розкажу… Давні пращури наші не розлучалися зі своєю зброєю. З нею воїни і відпочивали, і воювали. Зброя поволі проймалася душею і духом власника свого і ставала вірною чи невірною його частиною… В залежності від взаємної згоди чи незгоди. Йдучи на війну, воїн встромлював один зі своїх ножів у посаджене ним дерево, що росло у дворі. Коли з воїном все гаразд — ніж чистий та живий. Коли воїн поранений або вбитий, ніж покривається іржею та багровими плямами, схожими на кров, що запеклась… Такою є Сила зв’язку людини та вірного йому Інструменту…
— На сьогодняшній день таке неможливо… Тим паче, що немає необхідності спати зі зброєю.
— Не думаю. Сьогодні світ такий самий, що був і вчора, і позавчора, і тисячу років назад. Просто не зброя тепер у нас в руках, а інструменти: у кого різець, у кого скальпель, у кого слово, у кого лопата, у кого рубало, у кого “мізки”…
Дивись повну версію

Мозолі, рани, піт та кров —
Ціна за володіння Інструментом…

— Чи завжди Інструмент визнає Господаря, Дідусю?
— Ні, не завжди. Частіше за все на перших порах він чинить опір, перевіряючи твердість намірів того, хто прагне заволодіти ним…
Він, Інструмент, спочатку подібний на необ’їжджену кобилу. Тільки тому вірою та правдою буде слугувати кобила, хто її вперше осідлав та зміг утриматись у сідлі. Так і Інструмент — натерти до мозолів руки, пропотіти, вивчаючи його, а то часто й поранитись до крові…
— А чи не означає це, що Інструмент просто не бажає мати справу з такою людиною?
— Може, й так… Тільки, думається мені, усі бажають бути вільними, і жодна сутність не бажає підкорюватись добровільно. Треба чи то підкорити її шляхом насилля, чи заволодіти нею за допомогою хитрої пастки…
Чи то за допомогою щирої домовленості…
Любов, Друже мій, треба заслужити!!! Жертва! Жертва, подарунок, доброта спроможні полонити душу та дух Сутності, і вона тебе признає…
Дивись повну версію

Поєднання Трьох

— З’єднавши між собою три точки — отримуємо трикутник. Якщо відстань між точками рівна — трикутник рівносторонній, гармонійний, стійкий. Якщо відстань не рівна, трикутник різносторонній, нестійкий.
Те ж саме скажу тобі, Друже, і про витвори Майстра.
Ціль праці Майстра — гармонія між Задумом, Інструментом та Матеріалом. Створена річ буде бездоганною, якщо збережеться розумна рівновага трійці. Але при порушенні тієї рівноваги витвір буде “нестійким”, ворогуватиме як, зсередини, між своїми складовими, так і з зовнішнім світом.
— Як досягти гармонії трійці, Дідусю?
— Не розділяй у собі значення твоїх двох “побратимів” — Інструменту та Матеріалу. До Матеріалу слід ставитись так, як і до Інструменту. Творчість — це своєрідна медитація. Занурюючись у будь-який вид діяльності, слід сконцентрувати дев’ять десятих своєї уваги на трьох Основах: Задумі, Матеріалі та Інструменті.
— А куди подіти одну десяту?
— Десята частина, біблійна десятинка, — це та частина твоєї уваги, котра належить твоєму Вартовому…
Ніколи не віддавай себе справі повністю, стовідсотково! Вона тебе викраде, відведе від Життя. Занурить… Проковтне… Не приділяючи уваги Вартовому, ти перестаєш бути цілісним, не в змозі захищатись від руйнації…
— Хто такий “Вартовий”?
Дивись повну версію

Творіння — Плід…

— Створене Майстром — плід, нова сутність. І, як будь-яка сутність, вона бажає бути самостійною та незалежною.
Щоб новонароджений став вільним та незалежним, як Душа, необхідно відділити його від плаценти. Так і будь-яке творіння людини потребує звільнення від “батьківської” залежності того, хто його створив.
— Але чому, Дідусю? Хіба так погано бути власником свого витвору?
— Ти хотів би завжди ходити за Мамою на “ланцюгу” плаценти?
— Якщо так, то яким чином Майстер звільняється від своїх творінь?
— Необхідно віддаляти від себе свої творіння, даруючи їх будь-кому, або ж, що ще розумніше, продавати новому господарю.
— Чому продавати розумніше?
— Тому що подарунок — це своєрідна пастка. Той, хто отримав подарунок, стає боржником того, хто його подарував. Це хитра пастка Знаючих…
Дивись повну версію

Пливи, мій Кораблику, пливи…

— Вихор Задуму заселяється в Душу Майстра…
Не сидиться Майстрові, не їсть, не п’є, а все “приміряється”: як і що треба зробити, щоб Вихор увійшов у Форму і народилась нова Сутність?
— Який Матеріал вибрати для створення нової Форми?
— Той, з яким ти товаришуєш. Котрий без заперечень прийме Силу твого Інструменту і підкориться твоєму Задуму.
— Яким чином Матеріал може проявляти непокору, Дідусю?
Дивись повну версію

Завершення…
Робота зроблена, і Нове Життя дихає: вдих-видих, вдих-видих…

— Як це Вам чується, Дідусю?
— Майстер вже милується своєю Роботою, очищає її і збирає Інструмент. Прибирає робоче місце від залишків Матеріалу…
Трохи сумно…
— А далі? Чому сумно?
— Далі — Звільнення, Розлука. Майстер чи то дарує свою Роботу, чи продає її в користування нового господаря. Чи то залишає її у тимчасове своє користувння-володіння.
— Чому тимчасове???
— А тому, мій Друже, що інакше «незвільнені» Діти заважатимуть створювати нових Дітей!
Стара робота ревнива і не пускає нову!
Створіння — РЕВНИВІ!!!
Треба відпускати Дітей у Світ, даючи їм право Жити. “Пливи, мій Кораблику, пливи”…
Дивись повну версію

Благословення Вчителя

Пам’ять виявляє себе Вдячністю.
Вдячність виявляється Пам’яттю

Великий потік Річки складений з великої кількості крихітних потічків. Кожен крихітний потічок бере початок свій у Джерела-батька. Звідки бере початок Джерело? — З Вологи, що спадає з Неба дощами та здіймається з Рік туманами…
Чи не з потоку Річки беруть свій початок хмарки Небесні???
Змія, що кусає свій хвіст…
Дивись повну версію

Майстер

Майстер не любить — Майстер мусить!

— Чому “мусить”? Хіба творчість не вільна сама по собі, Дідусю?
— Якщо, як ми вже знаємо, творчість має оживляти Матеріал, то перш за все вона потребує до себе первинної уваги Майстра.
Немовля п’є молоко з грудей Матері.
У перші місяці свого життя воно зв’язує себе неспокутним боргом… Боргом перед Матір’ю.
Так і Мати, народжуючи Малюка, мусить давати йому молоко своїх грудей, поставити його на ноги та благословити в життя…
Взаємний Борг… Дитяти перед Матір’ю та Матері перед Новонародженим своїм…
Так і Майстер зобов’язаний своїм творінням, Друже мій.
— Як розрахуватися з боргом? Нещодавно Ви казали, що необхідно звільнятися від створеного.
— Пташки полишають гніздо, діти покидають свій Дім. Це Закон. Звільнятися — дати все те, що потрібно твоєму плоду.
— Як визначити це “все”?
— Усе, — це коли немає напруження, коли справа зроблена, Майстер стомився і вичерпав Силу Задуму…
Дух — у творінні. Повністю, цілковито…
Дивись повну версію

Дід мене лякає…
Творчість — ілюзорна свобода???

— Те, що ми називаємо “творчим натхненням”, є не що інше, як навіювання зовнішнім світом ідеї в твою голову як думки та в твоє серце як почуття.
Ми тільки думаємо, що це “наші думки” і “наші почуття”. Насправді ми лише здібні “приймачі” коливань зовнішнього світу. Світ повен Ідей. Світ повен Творчості…
“На початку було Слово”…
Світ звучить… Він говорить…
Дивись повну версію

Я йду, тому що мені хочеться йти…

— Справа заради справи. Так просто?
— Ні, не просто. Непросто не думати про плоди, саджаючи дерево.
— Що краще? Що розумніше?
— Куди йдеш, Людино??? Якщо вниз, подумай про плід, саджаючи дерево. Ти — Ремісник. Якщо вверх, думай про дерево, коли садиш його. Ти — Майстер.
Думаючи про плоди, ти ненавмисне пораниш корінь, бо неуважний. Думка про плоди відбирає частину твоєї уваги, і, тішачись майбутнім плодом, не почуєш, що гілка справа хоче дивитися не туди, куди ти її скерував; не почуєш, як заплакав корінь, необережно поранений твоїм інструментом, лопатою.
Чи буде плід соковитим, якщо гілки неправильно розташовані, не за їхнім бажанням? Чи буде він достиглим, коли немає частини кореня?
Думай про дерево, коли саджаєш його!
Дивись повну версію

Ніщо так не відображає стан Майстра, як його Творіння…

— Дідусю, я думаю, що для того, аби Майстер був признаний людьми, потрібна добряча реклама.
— Реклама більше потрібна Реміснику, ніж Майстрові. Майстер сам робить собі рекламу тим, що про неї зовсім не дбає і свідомо не рекламує себе. Його реклама — у відсутності будь-якої реклами.
— Як це розуміти?
— Бездоганно виконана робота спроможна жити своїм життям, а це означає, що вона наділена власною мовою.
Добре створена річ ГОВОРИТЬ САМА ЗА СЕБЕ.
— Але ж не всі здатні почути її мову?
Дивись повну версію

Не торгуйся — загубиш
Довіру придбаного!

— Купляючи собі Кобилу, Козак не торгувався. Пригледівши собі потрібного Друга, він віддавав за нього все, що мав…
Не торгуватись, купуючи річ, яка сподобалась, — великий секрет Достатку!
— А якщо ціна вище тієї, котру ти спроможний заплатити?
— Тоді мовчки відійди та не торгуйся: ця річ не для тебе. Твої бажання виявились вище твоїх можливостей та твоїх достоїнств. Іди — і вдосконалюйся!
— Хіба це говорить про недоліки людини?
— Так. Така, на твій погляд, дрібничка, як нестача потрібної суми для придбання товару, що сподобався, є знаком. Знаком того, що ти вже приблизився до цієї речі, але… маєш «промахи» та негаразди, через які сама річ не хоче переходити у твоє користування.
Хто це знає — завжди мовчки, смиренно відійде і або забуде про ту річ, чи відшукає свої негаразди, зрозуміє їх і виправиться, цим самим приблизивши придбання бажаного.
— Чи не легше позичити гроші?
Дивись повну версію

Вдячність — шлях до свободи душі…

Чи вмієте Ви бути вдячними?
Вдячність — це Плід від Зерна.
Зерно — це те добро, яке хтось зробив для нас. Наша вдячність — відповідь на зроблене добро. Плід твого діяння. Невдячність — дерево, що не приносить плоди. Невіддячене “зависає у просторі”, стає нерухомим, безжиттєвим підвішеним куснем над душею того, хто не проявив вдячності за зроблене йому добро…
Недоля висить над тим, хто забув подякувати. І Неволя. Рамки. Така людина важка, бо до неї прив’язана мертва маса несплачених боргів…
Поспішайте віддячити!
Подякувавши, ти збагачуєш себе, роблячи легким і вільним у просторі та часі.
Душа твоя на прив’язі боргів — поспішай звільнитися від них! Борги — це несплачене добро зовнішнього Світу…
Дивись повну версію

Речі спроможні ображатися…

Бійтеся зайвих речей.
Якщо ви приділяєте мало уваги особистим речам, вони можуть на вас образитись.
У чому проявляється їхня образа?
Можливо, ви навіть захворієте. Але що буде обов’язково, то це психологічне напруження та депресія.
Чому? — Тому що вас звинувачують, справедливо звинувачують у неповажному ставленні до своїх особистих речей. За неповагу до тіла ви платите хворобами, за неповагу до речей — втратами та жебрацтвом…
Дивись повну версію

Ти є Те…

— Дідусю, Ви все вважаєте живим і радите до всього ставитись так, як ставимось ми, люди, одне до одного. Чи немає тут зневаги до людини? — Людина ж — Вінець Творіння!
— Все у Світі рівнозначне. Ти і я ні краплі не кращі за того хробака, що сидить у яблуці, котре ти щойно розрізав. У часовому механізмі немає “зайвих” шестерень. Так само як і у Великому Світі немає маленьких і немає великих значущостей. Це придумали ми. Лише ми самі зводимо одне — до більшого, інше — до меншого. Але все суще носить у собі частину Спільного, частину Бога.
Чи сміємо ми гидувати частиною Єдиного в душі іншої сутності???
— Що таке сутність?
— Сутність — це те, що в собі має Хрест, Вихор. Будь-яке тверде тіло, будь-яка форма і навіть будь-яка енергія, вітер, світло — усе це сутності. Все має свій Центр, і цей Центр все об’єднує…
Дивись повну версію

Ремесло потребує кількості.
Майстерність прагне якості

Думаю, Ремісник уже встиг образитись на нашого Дідуся… Але — не поспішайте!
Ремесло не гірше майстерності. Ремесло — це необхідний початковий фундамент майстерності. Добротній будівлі необхідний добротний фундамент…
— Так, Друже мій, хороший Ремісник — це майбутній Майстер.
— Чи кожен ремісник стає Майстром?
— Не кожне посіяне зерно в землі проростає, як і не кожне дерево дає дозрілі плоди. Для того, щоб Ремісник став Майстром, необхідно творити Сутність, а не копіювати маси форм. Піклування про якість свого Творіння, про його повноту і відрізняє Майстра від Ремісника. Ціль останнього — велика кількість добротних форм для багатьох замовників…
Майстер же робить ОДНЕ, Єдине, але всими Силами, від всього Серця, щиро! Ремісник повторюється в роботі. Майстру ж не властиве повторення, копіювання. Тепер розумієш?
— Здається, зрозумів… Гадаю, що втома Ремісника, коли він робить одну і ту ж роботу безліч разів, рано чи пізно підводить його до необхідності створити щось одне, але Завершене. Чи не так?
Дивись повну версію

Чи буде Справа Благословенною?

— Майстер виконав свою Роботу, Майстер іде геть… Робота — залишається. Чи буде вона вірно слугувати новому господарю???
— Я думаю, що робота Майстра завжди буде добре себе проявляти. Хіба не так?
— Робота завжди ревнива! Її подальша доля залежить від того, благословенна вона чи ні…
— Хто її благословляє? Майстер?
— Не тільки. Я сказав би: взаємовідносини Майстра та Замовника. Якщо Майстер задоволений замовником, то робота Благословляється.
— А якщо незадоволений?
— Такий будинок, навіть і добре, здавалося б, збудований, розвалиться невдовзі чи просто принесе біди та смуток нерозумному замовнику.
— Чому це відбувається, Дідусю?
Дивись повну версію

Пошук Учня

Стигле яблуко шукає місце,
куди б упасти…

— Кожен Майстер, коли став повним у своїх Творіннях, потребує того, хто перейме його Знання та Майстерність. І знаходить…
— Яким чином можна з’ясувати, що саме ТА людина гідна стати Учнем?
— Знаки Світу вказують на ТОГО. Майстер повинен вміти бачити Знаки. Якщо Вчитель дозрів, Світ дає йому Учня.
— Для подальшої передачі Знань?
— Для продовження Творчості Жити…
Самі по собі Знання — це великий тягар. Але якщо використовувати Їх для розвитку — Вони стають Благом. Благо — безмежно щедре, тому не кличе до жадоби та «закривання» себе, а спонукає до Вдячності, Пожертви та Зростання. Задача Майстра, коли він стомився, передати Знання і Вміння учню, творчому спадкоємцю.
— Хіба Майстри стомлюються???
— Так, Друже мій. Старість — непереможний ворог. Коли вона бере гору, то вже немає бажання багато творити, а Сила примушує, потребує виходу і «тисне» на Майстра… Немає бажання творити, а Сила вимагає: “Твори!”. Але ж бажання — немає… Що робити? — Продати цю занудну Силу… Передати Її іншому… Здихатись Її, звільнитися від тягаря… Так старіє Майстер…

Шлях Договору

«Зробив діло — гуляй сміло», — говорять люди…
Не поєднувати себе почуттями з виконаними Роботами — найскладніше та й найвизначніше досягнення Майстра.
Справжній той письменник, котрий може спалити свої рукописи — так казав Гоголь…
Маю погодитись…
Чому так? Чому не бажано занадто «прикипати» до Дітей своїх?
Любити, Дорогенькі мої, потрібно. Тільки не любов’ю егоїста, а любов’ю вільною, чистою, легкою, не насильницькою… Ті, кого ми любимо, не мусять відчувати нашого емоційного чи духовного утиску, інтервенції наших почуттів…
Любіть ненав’язливо…
«Втокмачуючи» свою волю іншій сутності, будь то сторонній предмет чи навіть особисте дитя, ми тільки віддаляємось від них… Зло частенько робиться з бажанням добра…
Любіть ненав’язливо…
Поважайте особистий вибір того, хто є “не ви”.
Тоді й заслужите добре Завтра.
Те, що ми підкорили насиллям, рано чи пізно розірве окови залежності, і тоді Борги зваляться на нас. Будемо платити за раніше спричинене насилля… Тепер насилувати будуть нас… Чи вистачить сил витримати???
Такий неминучий фінал будь-якого насильника…
— Що порадите мені, Діду?
— ДОГОВІР… Ти ВІЛЬНИЙ сам, і даєш свободу вибору своєму супутнику, партнеру.
Завжди є шанс поступитись дорогою тому, хто поспішає.
Будьте розумними: чи взаємна домовленість, чи… Ідіть геть…
— Втеча???
Дивись повну версію

Май багато друзів…

Хто твій Друг?
“Скажи мені, хто твій друг, і я скажу, хто ти.”
Чи Світ подарує вам вірних Друзів?
ШЛЯХ ДОГОВОРУ дарує Друзів вірних та справедливих. З повагою ставтесь до Малого, тоді до вас прислухається і Велике…
Допомагаючи Немовляті, ви будете мати вдячність Матері його.
Однаково справедливо ставтесь до кожної частинки Творіння, і Світ справедливо поставиться до вас.
Напуваючи водою суху від спраги рослину, ви придбаєте нового Друга. Він порадіє вашій допомозі та поділиться радістю з усіма братами та сестрами — рослинами, і вони завжди, всюди та в усьому будуть слугувати вам…
Дивись повну версію

Share Button