Книга 1

Кажуть люди, що в сиву давнину, може, ще за царя Гороха, Небесним Чумацьким Шляхом ішов Господь-Бог на землю, житницю людську споглядаючи. І ніс він за спиною великий клунок Щедрих дарунків для Добрих та Чеснотних людей. І так спішив їх порадувати, що не вгледів під ногами Гір Карпатських, перечепився за них та й випустив клунка з рук своїх Господніх…
От і посипались з Небес Дари Божі на землю нашу… Землю Прароду нашого, землю Українську…
Щедрий край, серцем якого був Трикут, Трипіль, що обійняв Пра-Київ, початок ріки Росі біля Білої Церкви та місто Родень, де Рось поєднувалася з Борисфеном-Данапром…
Земля, що з давніх-давен спрямована була духом людей до Сонця, до віри у Світ та Життя.
І з сердець наших, з глибин душ наших все владніше, все могутніше рече глас Пращура, глас Діда:
“Шануйте Батька свого, шануйте старших за віком.
Любіть Матінку свою, вшановуйте Жінку, Матір Роду людського.
Будьте вірні Сім’ї своїй, турбуйтесь про Дітей, про тепло Домівки, яка має гріти і тіла, і душі ваші”

Сивина Діда — це срібні ланцюжки, якими із прадавніх Часів прибуває до нас Мудрість наших Пращурів.
Сивий Дід має до нас СЛОВО.
СЛОВО, що лине з ЧАСІВ ВІЧНОСТІ…

Камінь Знань

Село на Черкащині. Під високим та розлапистим горіхом, за дубовим столом поринув у роздуми сивий міцний чоловік. То Дід Знахар…
А хто ж це прямує до горіха та сідає за стіл супротив цього дивного діда?
Це той молодий студент, який насмілився осягнути Дідову Науку.
Ну що, Хлопці та Дівчата, а хоч якого б віку ви не були, і які б думи не роїлися в головах ваших, певно, не завадить і вам на довгі роки бути свідками живого спілкування Діда та молодого студента.

— Здоровенькі були, Діду!
— Здоров був, Хлопче!
— Кажуть люди, що ви добре знаєтесь на чудесах всяких, та ще й лікуєте досить ефективно тих, хто звертається до вас за допомогою.
— А тобі що до цього, юначе?
— Канікули в нас, а я на лікаря навчаюсь, от і подумав, чом би не “розкрутити” вас, Діду, на деякі корисні поради.
— Діда “потрусити” вирішив, як стару ганчірку, раптом з неї разом з порохом якась крупинка золота випаде?
— А чому б і ні? Хіба вам не кортить поділитись таємницями своєї майстерності?
— Таємниці??? Та де ж ті таємниці у діда під горіхом? Он дивись, там, біля лісу, лежить камінь. Піди і принеси його сюди, от і буде тобі перша таємниця.
Хлопець пішов і приніс камінь. Сів знову до столу та піт з чола витирає.
— Це тобі перша таємниця, хлопче… І перша тобі дідова настанова. Найважливіша, але не думаю, що ти це скоро збагнеш… Хоча, кажуть люди, не такий страшний чорт, як його малюють.
— А навіщо вам був потрібен цей камінь, Діду?
— А щоб ти спитав!
— Спека, піду води вип’ю, а то втомився носитись із вашою каменюкою.
Хлопець підійшов до відра з водою, набрав кухликом води, випив трішки, а решту вилив під трояндовий кущ, що ріс біля кринички.
— Тепер, хлопче, візьми відро, вилий воду під горіх і витягни з кринички свіжої, якщо в тебе ще залишилось бажання “викручувати” з діда таємниці.
Юний студент виконав і це прохання Знахаря.
— Ось бачиш, синку, ти вірно діяв, та чи є в тих діях Сила? Ти хочеш знати… Дія є, а Знань — поки що нема… А воно, Знання, — хитреньке!.. І не зі слів плетене, а в розумних діях мочене… Таке воно — Знання… Та й задарма ніколи воно не приходить до людини, адже все потребує платні… Певної платні…
За все ми маємо дякувати, а за Знання — особливо. І подяка ця більш потрібна не тому, хто передає Знання, а тому, хто їх отримує!..
Тепер давай-но “провернемо колесо часу” до того моменту, коли ти набрав води, випив, а лишок вилив під кущ.
— Що ж я зробив такого нерозумного, діду?
— Води ти набрав більше, ніж міг випити! Більше, ніж тобі було потрібно для тамування спраги. А чому так? Тому що не цінуєш чужої праці… Дід тягнутиме воду, а він її розхлюпуватиме по дворі… Не цінуєш чужої праці, синку! Тому я й попросив тебе витягти з криниці відро води.
— Так це теж була настанова? Дідів урок?
— Те, що дістається без особистих зусиль — ніколи не цінується, та ще й розбещує, відбирає силу.
— А камінь? Теж якийсь урок? Що ви за каменем приховали?
— Камінь — то твоя подяка за перші мої тобі настанови, до того ж перевірка на твоє відношення до старших за віком людей. За каменюку я тобі даю відмінну оцінку, а от з водою ти трішки не вгадав, друже…
— Діду! Хіба та вилита під кущ вода має таке велике значення для вас?
— Не для мене, а для тебе це має мати значення, хлопче! Вміння бути вдячним Світу — дуже важлива риса характеру для того, хто прагне його зрозуміти, пізнати. Адже урок Знань — це не тільки вимовлене вчителем слово, а й шелест листя на вітрі, і біль в тілі, і посмішка, і кохання, і люта ненависть…
І за все це Життя потребує від нас певної платні, і тільки тоді Знання стає частиною нас самих, втілюється в нас і перетворює нас…
— А як же благодійність? Хіба з усього треба мати якусь користь?
— Ти, синку, далеко забігаєш. Благодійність — це глибоке поняття. Не спіши поперед батька в пекло!..
Ти сьогодні далеко не забігай до теренів Знань, а запам’ятай, що подяка за добутий життєвий досвід потрібна перш за все тобі самому! Для твого ж зростання, інакше досвід, який дарується тобі Життям, буде втікати від тебе, як та вода, яку ти так бездумно розхлюпуєш направо і наліво.
Тепер іди додому, подумай над тим, про що ми тут з тобою “розливали”, і завжди — завтра, післязавтра і на майбутнє — пам’ятай про подяку за Досвід!..
А якщо твоє серце завтра потягнеться до цього Горіха — то приходь, буду радий тебе бачити.

Обов’язок бути Вдячним

— Діду, коли вчора я вилив залишок води, ви мене звинуватили в марнотратстві. Але ж воду я вилив під трояндовий кущ і цим, певно, прислужив рослині, хіба не так?
— Так то воно так, але ж зробив ти це не думаючи, не усвідомлюючи своєї дії. От якби ти, синку, зачерпнув водичку з певною думкою про те, щоб дати рослинці напитись, ти б цим продемонстрував Світові свій розумний вчинок. Учорашнього дня під кущ пролилась тільки вода, а якби ти виконав цю дію свідомо, то троянда випила б не тільки воду з твоїх рук, а й втамувала спрагу твоєю турботою і любов’ю до рослин. А за це віддячила б тобі чудовим цвітом та духмяним ароматом, твоїм добрим настроєм та здоров’ячком, синку!
— Так, Діду, досить цікаво… Але ж знову ви підводите тему взаєморозрахунку, ніби торгуєтесь. Я навіть відчув певну незручність: прийшов до вас повчитись, і тепер не знаю, чим вам за це зможу віддячить. Щось я трішки заплутався, Діду!
— Між трьох пальців заблукав, хлопче! Ти так і не зрозумів сутність Вдячності! Думати про якусь “особливу” подяку не варто, друже! То вже буде нещиро… Адже подяка Світу як за приємний, так і за болючий досвід має бути перш за все в душі людини на постійному помешканні, як вісь життя! Як вісь життя людини розумної… Тоді й людина ростиме разом із зростанням в її душі вміння співіснувати у Світі з іншими сутностями…
Ти ж власними очима бачиш, як багато людей приходить до діда. А я в міру своїх можливостей допомагаю їм повернутись до себе, повернути втрачені здоров’я, щастя та віру в себе, у свої особисті сили… І люди мені за те вдячні. Хто як може, так і виявляє свою вдячність…
От бери ложку та скуштуй цього доброго меду. Сьогодні я отримав його поштовою посилочкою від вдячних моїх людей з Лохвиці. Пригощайся, а рукам та душі хазяйці меду цього — Здоров’я та Довголіття!..
Як бачиш, люди мають душу… Є люди на землі, синку!.. Світ не без добрих людей… Я дякую Долі своїй, що дала мені талант допомагати людям… За це від людей маю все те, що мені потрібно в цій чудній подорожі на планеті Земля…
— А який дарунок для вас найцінніший, Діду?
— Все, що дається від Щирого серця… Людина оцінює мою працю і дає те, що вважає за можливе дати в подяку за мою Силу.
— Силу???
— Силу, синку, Силу… Тільки Сила здатна змінювати напрямки руху… Адже є інерція, чи не так, фізику?
— Я ж не фізик, а майбутній лікар!
— А фізику треба знати не гірше за анатомію, друже… Але про це — пізніше будемо говорить.
— А щодо грошей?
— Яка різниця? Все, що належить людині, є частинка її сутності, при умові, що не крадене, а отримане чесною працею. Людина за мою Силу повертає мені частинку свого єства, частинку своєї душі, незалежно від того, в яких речах втілена ця її частинка… Чи то гроші, чи то мед, яким ти зараз смакуєш, чи то карась, якого впіймали в ставку…
У цьому обміні, синку, велика таємниця Оздоровлення та Достатку людського!.. Адже від того, як дід поведеться з предметом вдячності, залежатиме подальша доля людини, що принесла дарунок…
— Але ж як таке може бути, Діду???
— Знову фізика, юний друже… Якщо я не знайду куди прилаштувати дарунок, то людина не відчує тої повної радості життя, якої прагне і за якою прийшла до діда… Але якщо ми з тобою доїмо весь мед, що в тарілці, то тій жінці, що його нам дала від щирого серця, стане тепліше на душі. І не тільки світло Сонця буде гріти її єство в цей погідний день, а ще й світло від душі, з глибин серця, який випромінюється в силу нашої з тобою вдячності цій людині за смачний мед… Отак-то, хлопче! Оце тобі така фізика і така математика…
— А якщо ми цей мед не з’їмо?
— То мені буде недобре.
— А тій жінці?
— Буде легко, але не так радісно на душі. Вона подякувала за мою їй допомогу, тому вона чиста в очах Світу. Я ж бо таким чином проявив свою неповагу до людської вдячності, за що понесу певну кару.
— Але чому буде недобре вам? Ви ж нічого поганого не робили тій людині?
— Нічого не робить — це частенько ще гірше, чим щось не те зробить. Світ через цю посилочку з медом звернувся до мене! В цій тарілочці не тільки мед, а ще й бажання тієї жінки мати здоров’я в собі і в своїх рідних, і те здоров’я втілено в моєму бальзамі, котрий я вислав їй на оздоровлення. Я даю Бальзам, а мені дається Мед… В Бальзамі — моя сила, а в меді — вдячність людська!..
Тому якщо я закрию вуха і душу на заклик Світу допомогти тій людині — Світ же мене й каратиме… І кара ця буде така ж сувора, як сила моєї можливості допомогти тим людям оздоровитись…
Я зобов’язаний, зобов’язаний допомогти тим людям, синку! Я зобов’язаний їм допомогти, так як зобов’язаний відповідати на твої запитання, хлопче!
— А чому саме зобов’язані?
— От про це й подумай…

Наслідування Звичаю

— Діду, може, ви вже почнете розповідати мені про те, як оздоровлюєте людей?
— А ми що, говоримо про щось інше?
— Я розумію, що ви розповідаєте мені важливі деталі знахарства, та хотілося б знати вашу методику більш конкретно, глибше, детальніше.
— Ач який ти прудкий! Як мед, так і ложкою! Тоді слухай… Перша дія — оздоровлення тіла; дія друга — зцілення душі; третя і найскладніша — допомогти людині відшукати в собі здоровий життєвий дух!.. Ти задоволений такою відповіддю?
— Ваші постулати досить хитруваті. Ви, Діду, говорили раніше про прості речі, які, на мій погляд, не стосуються майстерності лікаря. А сьогодні мовили коротко, але ж я з цього вашого уроку нічого не втямлю…
— А ти не спіши! Шлях пізнання не такий легкий… Я тобі вже казав, що вчення — це не тільки слова, але й дії! Перш ніж допомагати комусь іншому, допоможи самому собі, пізнай себе!
— Та хіба ж я не знаю самого себе??? Адже я роблю в житті те, що вважаю за розумне, а останнім часом весь час намагаюсь себе в усьому контролювати. Хіба це ще не володіння собою? Хіба це не спосіб тримати все під контролем свідомості?
— Ти вважаєш, що так легко візьмеш Бога за бороду? Це самовпевненість, синку! Навіть дуже сильна та вправна в багатьох уміннях людина ціле життя бореться за те, щоб оволодіти собою. І починається цей шлях боротьби з наведення чистоти в тілі, потім в одязі та в особистих речах, з налагодження стосунків з родиною та друзями… І тільки з плином часу в такої людини з’являється певний порядок, а з ним і контроль над своєю сутністю, над своїми емоціями…
І тільки тоді, коли відчуєш спорідненість з іншими людьми, будеш володіти чудовим даром інтуїтивного проникнення як в будь-яку живу сутність, так і в кожну частинку зовнішнього світу… Тільки постійний самоконтроль наділить Силою Думки, Силою Недіяння…
Можливо, я сам біжу в пекло поперед батька, коли говорю тобі такі складні речі… Адже шлях до повного контролю життя — ой який довгий… Мало хто доходить навіть до його середини… Але приємно вже й те, що людина прагне пізнати себе та Світ в собі…
Пам’ятаєш, вчора біля вогнища тобі в око потрапила пилинка, і ти довгий час не міг чітко бачити світ. Лише одна пилинка — яка вона малесенька! І все ж їй вдалося нашкодити тобі! Отак, хлопче, тілесний бруд не дає змоги людині відчувати Світ у всій його бездоганній і безмежній красі…
Турбота про тілесну гігієну не тільки допомагає зберігати нам високу чутливість тіла, але ще й дисциплінує наш життєвий дух, зміцнює волю та привчає до уваги та вміння піклуватись не тільки про себе, а й про тих, хто живе поруч з нами.
— Діду, а ви вимагаєте чистоти від тих, хто приходить до вас за допомогою?
— Звісно, говорю людям про цю важливу необхідність зовнішньої дисципліни. Адже Здоров’я не повернеться до брудного та безпорадного тіла! Перш ніж накласти ліки, треба промити ранку, очистити її від гною та різних нечистот!
— А що ви порадите мені особисто? Як, на ваш погляд, доцільніше зорганізуватись? Як розумно доглядати за своїм тілом?
— Добре запитання! Це вже те, що тобі дійсно потрібно знати якнайшвидше. Інакше як же ти зможеш привити людям любов до краси та здоров’я, коли сам будеш негарним та недисциплінованим, коли тіло твоє не буде таким, про яке люди кажуть — “кров з молоком”? Так от, вмощуйся зручненько і слухай Діда уважненько…
Як тільки півень заспівав, чи то сонечко залоскотало твоє обличчя, або коли самі очі твої відкрились спозарання, спокійно-стримано, без різких рухів підніми своє тіло з ліжка, вийди на свіже повітрячко та подихай чистим подихом Ранку. Нехай старий дух покине тіло твоє, а новий — ввійде до твоєї сутності. Після цього треба вмитись холодною водичкою, або навіть омити все тіло.
— Перепрошую, теж холодною водою?
— Ні, не обов’язково. Як тобі буде краще. Можна й теплою. Цими діями ти привнесеш свіжості та життя до тіла свого, адже воно — носій твоєї душі, твого світосприйняття! А от надвечір, після денних трудів, перед тим, як лягти в постіль — не полінуйся обов’язково прийняти на себе теплу водичку, дай своїм натрудженим за день м’язам винести з себе весь той бруд, який став результатом денних діянь твоїх. Таким чином ти підготуєш себе до чергової подорожі у світ Сновидінь…
— Світ Сновидінь???
— Так, дивний-дивний світ Сновидінь. Але то є особлива тема, поки зарано нам з тобою про це говорити. Натепер тобі досить знати, що ранкове та вечірнє омивання — це своєрідна Сповідь… Головне — на собі відчути ту різницю, яка, безперечно, існує між тілом чистим та тілом забрудненим!.. Це тобі моє чергове завдання, синку.
— А чи обов’язково ці процедури робити щодня?
— Ні, в світі нічого не може бути обов’язковим. Завжди присутній вибір… Але певне зусилля над собою на початку навчання завжди необхідне. Адже коли будують дім, починають з фундаменту, чи не так? І цей фундамент не ведеться до даху, а завершується там, де закінчує виконувати свою основну функцію. Він лише фундамент, основа того, що буде поверх нього за прошарком гідроізоляції.
— То згодом можна і не виконувати цих настанов?
— Ти сам знаєш, що верзеш нісенітниці, хлопче. Знаєш і те, що вмиватись і бути чистим треба завжди! А от час та спосіб омивання залежатимуть від ситуацій та живої необхідності.
— А чому зараз я повинен робити тільки так, як ви мені радите?
— Ти в волі робити як знаєш. Я не зобов’язую тебе, а лише даю добру дідову пораду, відповідаючи на твої ж запитання. Але слухати мене доцільно з двох причин. Те, що я тобі порадив, — міцний фундамент у будівництві особистого здорового організму, і якщо до цих порад прислухатись, то життя, в подяку за виявлену тобою дисциплінованість, згодом само підкаже, що і як робити в цьому напрямку. На перших порах завжди необхідна дисциплінованість, якщо бажаєш сягнути в світ Знань… Та й узагалі в будь-якій іншій справі…
— А яка друга причина?
— Ага! А це ще делікатніше питаннячко!.. Непросто це тобі втямити… Ти, гадаю, дивився багато фільмів про китайських дідків, які майстерно володіють бойовими мистецтвами. У них є традиція — передача Зброї нащадкам… Адже Слово, Знання — теж зброя життя, і їх теж передають від батька до сина, від діда до онука, від вчителя до учня… Таким чином син несе в собі батька, онук — діда, учень — свого вчителя… А разом з ними — Силу-міць довгого-предовгого ланцюга Духовного Наслідування…
— Я це розумію, Діду. Але якщо я все ж із самого початку трішки “підкоректую” ваші поради? Наприклад, буду омиватись п’ять разів на день або лише один раз?
— Щодо першої причини це не матиме значення, головне, щоб ти був свіжий і чистий тілом. Як ти це робитимеш — не має особливого значення, але порядок Дій на початку будь-якого життєвого шляху — річ необхідна і обов’язкова, як той фундамент, про який ми вже говорили. Без дисципліни далеко не підеш, синку!
— А щодо другої причини?
— Ти повинен твердо дотримуватись вказівок учителя…
— Яка різниця між цими двома принципами?
— Хто розвивається тільки від себе, по особисто розробленому шляху рухається, той має мало допомоги від зовнішнього світу. Той же, хто наслідує Традицію, користується Силою Віків… Він сильніший за індивідуаліста. Такий має колективну силу, може мати високу посаду в Суспільстві, повагу людей… А той, хто живе як кіт, сам по собі, матиме менше зовнішньої сили, але більше внутрішньої, він більш вільний у цьому Світі… Але така воля — як палиця з двома кінцями: або вбиває людину, або ж робить її необмежено могутньою… Обидва шляхи варті уваги, хоч перший, хоч другий… Але шлях Ладу — йти по обох шляхах…
— Це як?
— Не спіши поперед батька в пекло! Ти осиль те, що обере твоє серце… Іди та думку гадай, серце слухай. Митись п’ять разів чи послухати і зробити так, як радить тобі Сивий Дід…

Серця Зцілююча Сила

Зустрічають по Свитці…
Апетит – Радник
Не шукай далеко те,
що лежить просто під Ногами
Воля Сонця
Мудрість Пастуха
Біль Душі Людської
Дихай Посмішкою
Чаруючі Небеса
Через Поле, через Гай…
Всемогутня Дифузія

Сивий Знахар сидить за столом під горіхом. Перед ним на столі дві порожніх склянки та півлітрова банка.

— Добридень, Діду! У вас що, були гості?
— Ти це про порожні склянки? Це все для тебе, мій юний друже! Сьогодні я почну відкривати для тебе перші таємнички цілительства. Адже ти цього так довго чекав?
Дід взяв банку й подав її хлопцеві.
— Піди принеси чистої води та прихопи з клумби земляну грудочку.
Учень виконав завдання свого вчителя та сів до столу.
— Тепер дивись уважно.
Дід розділив воду з банки по двох склянках.
— Будемо вважати, що ці склянки — то люди. Вода в них чиста, люди здорові, зі свіжою та чистою силою. Та що буде, коли я ось так “забрудню” одну склянку.
Дід взяв зі столу шматочок землі та кинув його в одну зі склянок.
— Хвороба охоплює людське тіло, подібно до того, як ця грудка землі забруднює воду… Склянка з брудною водою стає для нас людиною нездоровою. Маємо двох: здорового та хворого. Здорового будемо величати Цілителем. А зараз побачимо, що станеться, коли Цілителем почне оздоровчий сеанс, наклавши руку на хворого!
Дід змішав чисту та брудну воду між собою, зливши їх в пусту банку та перемішавши.
— Зараз ти бачиш, що робиться з Силами під час оздоровчого сеансу…
Потім дід розлив воду по склянках.
— Що ми бачимо зараз? Які стались зміни?
— Концентрації порівнялись, в обох склянках однаково брудна вода…
— А ще що скажеш?
— Хворий став чистіший, аніж був спочатку.
— Вірно. Хвороба розподілилась рівномірно як по тілу хворого, так і по тілу Цілителя. І таке “твориться” завжди, при будь-яких контактах поміж людьми…
— І що далі?
— Хворому стає краще.
— Але ж Цілитель забруднився!
— От тепер повертайся до наших перших бесід. Завдання Цілителя — постійна турбота про свою чистоту та накопичення Сил! І чим вища майстерність Цілителя, тим скоріше він здатен повертати себе до норми, до ладу…
— Та все ж пацієнт не зовсім очистився!
— Так-то воно так, та коли ти повториш наш дослід багато разів, завжди змішуючи “тіло” хворого з чистою водою Цілителя, який постійно регенерує, то з часом такий хворий стане “чистим”, здоровим!
— Явище дифузії?
— Так, дифузія… Наший дорогоцінний інструмент, без участі якого не проходить жоден із безлічі життєвих процесів… І якщо ти пометикуєш над цим явищем природи, то наповниш себе багатьма цінними “відкриттями”.
— Тепер розумію, чому ви так довго не розповідали мені нічого конкретного. Вся річ у відновленні…
— Вірно розумієш: не вміючи відновлюватись — не сунь свого носа в Цілительство! “Лікарю, зціли себе сам!” — кажуть мудрі. В іншому випадку всі хвороби та лиха зваляться на твої плечі непомірним вантажем. Тому я й не даю тобі “готовенького” Знання, що “на тарілочці та з голубим обідком”. Без Захисту та Особистої Сили той, хто ступає в світ Сил — безпорадний самогубець!..
— Отакої!
— Коли людина суне свій ніс не туди, куди треба, особливо в Світ Знань, вона й гадки не має, що назад дороги вже немає, а попереду — безкрайні далі, сповнені пригод та небезпек…
— Але ж цікаво!
— Воно-то так, але й не так… Не так цікаво, як життєво… У світі Знань людина живе!.. Вона усвідомлює Життя, для неї страху вже не існує, ні безвиході, а є тільки Шлях, сповнений небезпек, який потребує пильності, уваги, обережності та самозречення…
— Страхом віє від таких слів…
— А з іншого боку це не більш ризиковано, аніж переходити дорогу у великому місті… Не слід лякатись Знань! Тим паче, коли є цілеспрямованим. Людина Знань подібна до альпініста… Шлях Знань — шлях Романтиків… Але сильних! Лякливим нема дороги в Таємничі Світи!
Та вернімося до склянок. Дифузія… Думай та спостерігай… Дифузія навкруги нас, нею сповнений Світ… Коли кладеш на що-небудь руку чи вітаєшся, коли мовиш слово, дивишся чи думаєш, коли йдеш чи то навіть спиш і бачиш сон — то все є дифузія… Обмін Силою… В цьому сіль лікування Знахаря, чи Цілителя, як тепер говорять…
Чому навчатись? — Навчайся поновлювати Силу. У цьому вся таємниця… Все інше — туман на очі… Рецепти? Згодом сам зрозумієш, що вони мають другорядне значення…
Головне — твоя особиста Сила!.. Усе в світі діє по тому ж принципу, який ми з тобою сьогодні розглянули за допомогою двох склянок, банки, води та шматочка землиці… Майстерність — в умінні те все бачити…
— Але ж Цілитель може й не очиститись від бруду, взятого у хворого, адже так, Діду?
— Може статись і таке.
— І що потім?
— Захворіє сам…
— А що робити, щоб не захворіти?
— Міра…
— Як пізнати цю міру, чим її “виміряти”?
— Міру знати неможливо, вона текуча… Треба завжди пильнувати, щоб вчасно почути “Стій, Хлопче!”, що линутиме з глибин твоєї сутності… Так можна запобігти лиху…
— А якщо не зосередишся і нічого не почуєш?
— До лишнього клопоту…
— Та як же почути це “Стій”?
— Кожен чує по-своєму… Не можу я тобі цього пояснити!
— Інтуїція?
— Нехай так.
— А ви цю міру чуєте?
— Я вже не маю міри…
— Себто як?
— Втрачаючи себе самого, лишаєшся й міри…
— Але ж ви є!
— Коли з кимось спілкуюсь з тобою, наприклад. Але коли зцілюю людину — тоді мене не існує…
— Ви стаєте невидимим?
— Мабуть, так.
— Коли я підглядатиму за вами під час сеансу зцілення, я що, вас не побачу?
— Побачиш, та в ту мить я вже не зцілюватиму, тому що відчую твій погляд… Ти повернеш моє “я” в тіло…
— Не розумію!
— То подумай гарненько, може, зрозумієш… Ви, молоді, талановиті… Тому й говорю тобі, що вірю в твоє розуміння… В молодість, у Завтрашній День нашої України…

Верблюжа Колючка
….

В Царстві Звіробою

Шляхом, що охоплює з обох боків невелике озерце, йдуть двоє — наші знайомі: Знахар та його допитливий учень.

— Сьогодні ти маєш засвоїти правила знайомства зі світом Рослин. Тому зараз ми вирушимо на пошуки Володаря, який нам і розповість найнеобхідніше…
— Володаря?
— Звіробою — Володаря усіх лікарських рослин нашого краю. Прозірника, як його звали наші пращури.
— Та навіщо ж його шукати, адже він тут росте на кожному клаптику землі.
— Ти сам маєш відчути ту рослинку, яка бажає з тобою говорити.
— Тоді я виберу ось той кущик.
Хлопець вказав на великий кущ Звіробою на одному з пагорбів.
— Сьогодні тобі вирішувати, — мовив дід, і вони взяли курс на вибраний хлопцем кущ.
Підійшовши до рослини, дід та хлопець сіли біля неї.
— Перш за все, хлопче, ти маєш знати, що рослинки такі ж живі, як і ми з тобою, і вміють спілкуватися зі Світом. Тільки мова в них особлива… Завдання для Знахаря — засвоїти їхню мову. Тому той, хто прагне з ними товаришувати, перш за все повинен ставитись до них як до друзів, а то й ще поважніше, як до Вчителя!.. Царство Рослин може навчити багато чому! Чи не так, Володарю?
— А чому володарем є саме Звіробій, а не інша рослина?
— Для мене Володарем є Звіробій, а для тебе може бути й будь-яка інша рослина. Час мені дав збагнути, що найкращі для Сили та Оздоровлення — це Звіробій-Прозірник та його подружка Материнка-Душиця. Іншими рослинами я користуюсь значно менше… Раніше я використовував багато лікарських трав. Та чим більше досвіду, тим простіше та могутніше знаряддя в руках у Знахаря…
— Інші рослини слабші?
— Ні, всі вони сильні. Кожна рослинка має свою, особливу Силу. І Характерник має свою Силу, Знахар — свою травичку… Чи то декілька трав…
— Чому саме так, Діду?
— Ти що, вже забув, що з травками треба товаришувати? Чи ти сам здатен мати багацько вірних друзів?
— Та хіба це так важко?
— Вірних друзів не буває багато… Як і рослин для доброго Знахаря. Це мій досвід про те каже… Я впевнився в цьому за своє некоротке Життя…
— Добре, то що ж я маю робити з цим кущиком?
— Що підказує серце, те й роби. Я певен, тобі подобається якась рослинка більше, ніж усі інші. Я, коли хочу потоваришувати з рослинкою, прошу в неї, щоб не образилась, коли я зірву з неї листочок чи квіточку. Місце “ранки” змочу слиною. Для чого? Для того, щоб твоя Сила загоїла ранку, яку ти заподіяв власноруч. Потім, добре пережувавши листочок чи квіточку, я ковтаю той дарунок від Царства Рослин.
— І що це вам дає?
— Постійний зв’язок! Якщо свідомо з’їси частинку рослини — пов’яжеш себе з нею невидимими нитками: частинка душі рослини стає твоєю частинкою. Але робити це треба свідомо та з добрим настроєм! І тоді на будь-якій відстані ти матимеш з нею зв’язок, матимеш змогу користуватись послугами спорідненої з тобою рослинки. Якщо, звісно, рослинка погодиться з тобою товаришувати.
— А що, може й не погодитись?
— Може не тільки не допомогти, а й нашкодити тобі!
— І коли таке буває?
— Коли маєш користолюбний задум… Коли знайомишся нещиро, заздалегідь знаючи свою користь від знайомства…
— І навіть коли з метою оздоровлення?
— Це залежатиме від мотивів. Якщо оздоровлюєш заради нагороди, то стережись! Тому що то вже буде Магія Нечистої Сили… Доки ти сильніший — рослинка тобі слугуватиме, але як тільки заслабнеш — вона все припам’ятає!.. Якщо оздоровлюєш від щирого серця, задля самого Шляху Життя — небезпеки не буде, як і шкоди від Царства Рослин.
— Навіть від мухомора?
— Якщо добре товаришуєш з рослинами та впевнений в їхній вірності, то й від мухомора не буде лиха. Щирість — це наймогутніший Захист!
— А ще що мені слід знати про рослини?
— Треба дякувати їм за допомогу.
— І як це робиться?
— Потрібно завжди берегти рослинки, будь-які рослинки! Від травинки до могутнього дуба. Я величаю Звіробій Володарем, і є за що. Він дійсно має могутню цілющу Силу! То й подумай, що б робив ти, якби був хорошим та справедливим правителем і довідався про те, що ображають твою людину? Або ж твого молодшого братика?
— Я б став на захист скривджених.
— Так діє і Володар Рослин. Якби я без поваги ставився хоча б до однієї рослинки, то не товаришував би зі мною Звіробій! Тепер ти розумієш, про що я тобі кажу?
— Але ж інші травники не дотримуються таких правил і лікують людей.
— Та чи мають вони добрі стійкі результати?
— Мають, Діду, мають…
— Не товаришуючи з Рослинами, використовувати їх Силу — це Магія Нечиста. Дійсно, більш сильний може використовувати в своїх цілях слабшого, та чи надовго? Я тобі не раджу цьому навчатись, тим паче йти таким шляхом по Життю!.. Це не тільки небезпечно, а ще й безглуздо… То таке було колись… Майбутнє — за Угодою… Магію Домовленості, Силу Угоди — ось що ти мусиш в собі виплекати!
— Епоха Водолія?
— Так, Епоха Партнерства, Братства на основах Довіри та Домовленості. Епоха пізнання Символів…
Ти кажеш, “лікують”. Та ти подивись: на книжкових поличках — море рецептів! Але ж кількість хворих не зменшується, а збільшується! Без товаришування та угоди з Рослиною не може бути стійкого оздоровлення, ось в чому я певен!
— Але ж хоч трішечки користі буде?
— Тільки в “матеріалах”. Ти поміркуй: коли на будмайданчик привезли будівельний матеріал, це ще не означає, що будинок зведено, чи не так? До матеріалів треба додати Силу та Майстрів! Хімічні речовини в рослині — це будівельні матеріали, а Життєва Сила — то майстри-будівельники. Рецепти та ліки в аптеках — лише будівельні матеріали. Потрібно пам’ятати, що вони не завжди можуть допомогти…
— Потрібна жива Сила?
— Так, необхідна підтримка з боку Живої Душі Рослини, тоді буде все так, як годиться. В старі часи Знахарі знали, як лікувати. А сьогодні нахапалися вершків та й вбачають себе “Цілителями”… Усі пишуть книги, всі ведуть “школи”, всі все знають, а того не відають, що перш ніж зайти в дім, треба постукати, витерти бруд з взуття та спитати дозволу ввійти!..
— То ті книжкові рецепти не допоможуть?
— Ні, є й в них певна користь. Та лише тоді, коли не ворогуєш зі Світом! Але ж для більшості людей Світ — то ворог… І трави для таких не є товаришами…
— Чому ви так думаєте, Діду?
— Подивись на винищені ліси, на забруднені ріки та озера, на занедбані сади та поля, на порізану ножиками кору дерев, на ялинки, що після свят валяються на вулицях та сміттєвих баках… То все тихі сльози Царства Рослин… Так людина паплюжить Матінку-Природу…
— І рослини образились на нас усіх?
— Ні, вони чеснотніші за нас. Справедливіші… Вони ображаються на тих, хто ображає їх. Та на такому фоні “боротьби з Природою” навіть той, хто, не допомагаючи, лише утримується від завдавання шкоди, — для них вже Добра Істота!..
— Навіть бездіяльність деяких людей для них є благою?
— Так, адже у цьому разі їхня бездіяльність — це дія стримування в собі агресивного та бездумного винищення Природи. Чи не так, Друже Прозірнику?
— Він вам відповідає?
— Авжеж.
— І як він це робить?
— Якщо погоджується, то я відчуваю приплив сил. Але якщо після запитання щось тисне, пригнічує, то це говорить про його незгоду зі мною чи з моїми словами.
— А я зможу так спілкуватися з рослиною?
— Спробуй — дізнаєшся. Але не зараз. Ми — в царстві Прозірника і говоримо тепер про нього, тому він використовує мою мову, щоб відповідати на твої запитання.
— То це не ви, а він відповідав мені весь цей час?
— Мені легко було нести тобі відповіді, тому я й упевнений, що говорив не я, а Він…
— Ця легкість завжди є критерієм правдивості?
— Так, завжди… Якщо щось проходить легко — це означає, що Сутність погоджується з нами, і ми не робимо нічого всупереч Матінці Природі.
— Як найдоцільніше використовувати рослини для оздоровлення?
— Та я ж уже казав тобі, набридлива ти особа! Потоваришуй з ними, не ображай їх, і вони тобі все самі розкажуть!
— Усе можна пізнати в бесідах із сутностями? І в це я маю вірити?
— Я тобі не “маніпулятор” ідеями, і кажу те, що чую!
— То тоді взагалі навіщо мені будуть потрібні вказівки із книг?
— Та вони й непотрібні тому, хто чує Світ! Адже “Мысль изреченная есть ложь”, — казали мудрі. Істина або в мовчанні, або поміж Двох полюсів… В книгах багато особистого, авторського, а насправді все набагато простіше…
— Та чи є якісь особливості у збиранні та приготуванні ліків з трав?
— Знову ти за своє! В рослин же й запитуй! Вони тобі скажуть, що твій настрій більш важливий, аніж час чи якась певна пора… І на те вони мусять погодитись! Тож запитуй у тих сутностей, силу яких бажаєш використовувати. Вони тобі все й розкажуть…
Хоча дещо я таки повинен тобі порадити:
Висушені в тіні трави зберігай в сухому темному місці в полотняних мішечках, бажано викроєних та зшитих твоїми руками.
При заварюванні трави чаї не пити тоді, коли вони вже зовсім вихололи; пий їх теплими. При повторному використанні заварки є Матеріал, та нема Сили. І це відноситься до будь-якої страви! Пам’ятай! Неодноразово нагрітий борщ вже не Борщ, а набір хімії… Сила від застояного харчу — сила розпаду, розрухи. Та ти вже знаєш, що є різниця між Живою та Мертвою Водою. Тому є Жива та Мертва Сила.
— І що це за така сила — “мертва”?
— Вірніше сказати, що то не сила, а її відсутність, своєрідна пустотність… Для того, щоб перетравити ту “мертву” силу, твій шлунок витрачає живу силу, і вже взаємодія тих обох сил дає щось корисне для тебе… Та слід пам’ятати, що Жива Сила підвищує Життєвий Дух, а Мертва — його відбирає. Тепер розумієш?
— То як ми можемо вірно знати, яких сил і скільки в себе “впускати”?
— Якщо ти не “тупий”, то сам це відчуєш, хлопче! Для цього потрібен знову-таки той самий “нюх” на сутності. Як бачиш, все зводиться до одного: важлива Угода, Домовленість із Сутністю! Взаємна!
І ще одна важлива “дрібничка”: бережливо постався до старого зілля! Ніколи не викидай ті трави, які вже “несвіжі”! А то Володар буде розгніваний!
— То куди ж їх діти, коли вони вже непотрібні?
— Найкраще — викупатись в такому запареному зіллі, використавши залишок сил з користю. Або ж прикопати їх під якесь деревце. Про це обов’язково пам’ятати! Якщо ти дотримуватимешся моїх рекомендацій щодо рослин, то цього буде досить, щоб бути справжнім майстром своєї справи! Будеш добрим лікарем!
— А якщо я буду використовувати ще й загальноприйняті рецепти використання трав?
— Якщо будеш з рослинами товаришувати, то така тактика — тільки на користь.
— Ще питаннячко: що станеться, коли мене рослини поважатимуть, а мого пацієнта — ні?
— Розумне питання… Дійсно, таке нерідко буває… Адже той, хто щиро товаришує з Природою, практично ніколи не хворіє… Та певен, Рослинки послухаються тебе і допоможуть тому, хто звернувся до тебе за поміччю. Допоможуть навіть тому, до кого не мають симпатії…
— Та чи це дійсно так?
— На те є умова; якщо така особа і надалі буде шкодити рослинам, то вони повернуть йому його хворобу, і наступного разу тобі вже важко буде вмовити Володаря допомогти такому дурневі!..
— А якщо така людина просто використає рецепт з книги, без благословення Цілителя?
— То тільки нашкодить собі. Отут-то Рослинки натішаться! Тут-то вони “віддячать” бідоласі за вчорашні кривди Матінки Природи! Це Закон! Під час візиту до Знахаря першорядне значення має Благословення! А рекомендація та рецептура будуть помічні та корисні тільки при точному слідуванню рекомендаціям, без домішків особистої “творчості”, без зміни умов, рекомендованих Знахарем.
— А чим загрожує ця особиста “творчість”?
— Можеш не тільки не мати користі, а ще й нашкодити своєму здоров’ю!
— Отаке!
— Вдячність! Ти про Камінь уже забув, хлопче! Повага до Знахаря — то повага до Сил Природи. А хто поважає Сили, тому вони допомагають. Тому неповага до Знахаря прирівнюється до неповаги до тих Сил, які з ним товаришують. Тому Царство Рослин карає тих, хто ображає їхнього Посланця — Знахаря-травника.
— Ну й каша!.. Прямо-таки політика з дипломатією!
— І сміх, і гріх, синку… Це тобі Світ Тоненьких Спорідненостей… Все ткано цими ниточками Спорідненості… Тому ніколи нікого не ображай! Ти повинен знати, що образиш не тільки тіло, а й всі ті Сили, які з цим тілом споріднені тими чудними Ниточками… І які Сили ховаються за малесенькою піщинкою — цього ми не завжди, більш того, майже ніколи не знаємо!
— То це страх? Страх перед життям?
— Ні, це Етикет… І Повага! Не слід вважати, що ми сильніші і розумніші за все інше в цьому світі. Все у світі однаково важливе і водночас однаково пусте… Я вже багато разів тобі про це говорив… Та до всього треба ставитися з Повагою!.. На жаль, для більшості таке твердження так і залишиться дідовими не почутими словами… Повага до Світу… Повага до Світу…
— Та чому ви так гадаєте, Діду?
— Твої Знання — йтимуть за твоїми Помилками… То все попереду… Адже в постійній боротьбі за Життя і суть усього Існування, суть Руху… Руху, Змін та Часу… Час — Сатурн, мудрість від досвіду, від Помилок та їх зречення в собі самому, сутність стрибає вище своєї голови… Дія через Бездіяльність… Так живуть Великі, тому що дуже Малі…
— Сила — в слабкості?
— Орел-Воїн — це той, хто на Шляху до Знань!..
— На шляху до самого себе…

Наодинці з Джерельцем
Сила — в Зерні
Учень та Майстер
Інструмент — Продовження Руки Майстра
Вчись БАЧИТИ Життя

Share Button