Книга 2

Нитки Спорідненості
невпинно вплітаються у Веретено Вічності…

— Як успіхи, мій друже? Схопився за Ниточку Спорідненості? Ану повтори завдання!
— Удар в плече, електрика, флюорографія, атомний реактор, сновидіння та думка. Так?
— Є в тебе які-небудь думки щодо цього ланцюжка?
— Що мені й вдалося “встановити”, так це те, що це різні види енергії.
— Різні?
Дідусь взяв камінчик і жбурнув у озеро.
— Бачиш, як розбігаються хвилі? Вони що, різні?
— Ні, в них одна природа; це коливання.
— Те, що я тобі загадав, також коливання, синку. Як у хвиль, так і в даному мною тобі змістовому “ланцюжку” всього одне джерело енергії. Та чи можна так сказати? У хвиль немає ні початку, ні кінця…
— Чому немає початку? Думаю, початок — в першому гребені хвилі, а кінець — поштовх останнього гребеня в берег.
— Ти сказав “поштовх”: але хіба берег не здригається? Хай і непомітно для нас, але він здригається!
— Не сперечатимусь, таки повинен здригатися.
— Так само як і мій намір кинути камінь в озеро хвилює воду на його поверхні.
— Тому думка буде початком!
— Не поспішай… Кожна думка має своє коріння.
— Необхідність?
— Думка кинути камінь в озеро була продиктована необхідністю показати приклад, який пояснив би тобі ситуацію. А якщо ще “далі в ліс”, то за початок так і не зачепишся; немає дна в Пізнанні світу!
— Тоді світ непізнанний?
— “Чим далі в ліс, тим більше дров”. Тому мудрець, коли багато чого пізнає, пізнає і те, що він нічого не знає!
— Тоді чи є сенс в пошуках Знання?
— Жодного! Жодного сенсу, синку…
— Так навіщо ж ми дарма кидаємо каміння в озеро?
— Не скажу. “Не вступити двічі в одну і ту ж річку”, як і не “відмінити” й те, що вже трапилось. Камінь кинули!
— Але чому?
— Оскільки камінь кинули, означає, що в цьому є сенс…
— Ох, з глузду з’їду! То одне, то інше!
— Забуваєш… Забуваєш, що Вчитель чи то мовчить, чи то виказує дві взаємовиключні конструкції.
— Але де ж те, у що я маю вірити?
— Вірити? А хто сказав, що ти маєш мені вірити? Вірити, синку, небезпечно не тільки комусь чужому, але й самому собі! Не треба вірити, треба довіряти, але…
— Перевіряти?
— Довіряти та прислухатись до моменту! Що це? Як це? — Схоже на те, як канатоходець йде по канату над прірвою. Канат — наш шлях, а прірва — це навколишній світ. Потрібно бути пильним. Інакше ти просто іграшка в руках “випадку”, але не Людина…
— Удар в плече — це прояв грубої волі зовнішнього світу?
— Так. Але дивись далі: якщо ти своєю фізичною силою покрутиш генератор току, то дротами побіжить більш тонка сила — електрична.
— Як похідна від моєї сили.
— Далі, коли високі напруги прикладуться до випромінювачів, то виникне рентгенівське випромінювання — сила ще більш тонка…
— А ще більш високі рівні енергії спричинять ядерний синтез…
— А ще на більш високих енергіях “подорожуєш” у снах і думках…
— Думка сильніша за радіоактивне випромінювання?
— Так, синку, так! Ця низка, яку ми щойно прослідкували, — примітивний приклад Ієрархії Енергії, або Сили, як я називаю те спрощено. Ядерна енергія — це Вогонь. Думка — це Лід. Тема Світових Війн…
— А до чого тут війни?
— Подумай та не говори більше, що є Реальність, а є Сон, Казка. Все є Реальність, тільки у кожної реальності свій ареал, подібно як кожна хвиля має свій гребінь…
Світ як “бублик”. Де початок? Там само, де й кінець. Ніде…
— Як же тоді питання про першооснови? Форма чи Задум?
— Гарно сказати: Задум створює Форму! Але не менш гарно: Форма породжує Роздуми! Я вже і не скажу, що ближче… та й до чого “ближче”? Змія кусає свій Хвіст. Задум — це Пам’ять про Минулу Форму! Чому я саме хвилями навів приклад? Чи не тому, що колись вони самі підказали мені цю деталь роздумів? А де вони самі її взяли? Чи не від сивого Мудреця в давнині? А де він взяв тую думку? Ось тобі і Змія, що кусає сама себе за Хвіст!
Це те народне питання: що було першим, курка чи яйце? Немає відповіді. І не треба. Інакше — порожнеча…
— Яка порожнеча?
— Немає Цілі — немає й Руху. Немає Руху — немає Життя. Але Життя-то є, синку, виходить, є і Рух, і Ціль. Хаос несе в собі затаємничений Лад!
— Подібно до верблюжої колючки на палиці перед віслюком?
— Ми всі віслючки, дурні віслючки, що біжать за колючкою, котру так і не дістати…
— А якщо не бігти?
— В тому й Задоволення, щоб Бігти! Відбери в дитяти іграшку, і вона буде рюмсати… Задоволення Життя — в подоланні Перешкод. Смерть — від неї не втечеш, але Задоволення — в тимчасовій перемозі над смертю, вірніше, в старанні, безнадійному старанні втекти від неї. Ця “гра” чаруюча та прекрасна: ти втікаєш, а вона переслідує тебе з Косою в кістлявих руках, і не відступає!Ми тільки робимо перший подих, а вона, миленька, вже поряд! Вже погрожує нам своєю Косою!..
Я, синку, бачу в тому добрий Виклик і стимул Жити! Виклик жити — втеча від Приречення, Невблаганної Долі…
— Але ж це страшно!
— Страшно? Ні, синку. Це зовсім не страшно. Страх — це низьке та примітивне почуття, хоча й корисне тим, що закликає нас до Розвитку. Змій кусає себе за Хвіст, а це означає, що Кінець — це ще не Кінець!
— Подібно до Зерна, що дає в життя Колосок?
— Нитка Спорідненості… Змій — це закрита Нитка Спорідненості: Таємниця Таємниць… Все Замкнуте, і тому твоє дихання знаходить відображення в усіх світах такого безмежного світотворіння…
Початку немає, намагайся це зрозуміти та побачити. Немає й кінця. Гете казав: “Я вічний, бо існую”. Є МЕТАМОРФОЗА: Зерно дає Корінь та Пагін, а потім знову Зерно, але вже не те, яке було раніше, а Нове…
— Розвиток?
— Так, Розвиток. Але чи вірний? Знову той же Змій: Він змінює Зерна, придає нові властивості, а потім знову відбирає ті властивості: хто Вгору, хто в Прірву… Зерно стає початковим: Прихід до Бога. “Повернення блудного Сина”… Це там, де Зуби Змія тримають Хвіст.
Голова та хвіст — це дві полярності, що, бажаєш того чи ні, рано чи пізно з’єднуються, подібно тому, як маятник в годиннику періодично повертається у верхнє та нижнє своє положення…
Два верхніх положення — це два отруйних зуба Змія: Велич та Невігластво, а нижнє — це Хвіст: Середина Рівноваги…
Кожен з нас в Часі обов’язково та неминуче відвідує ці три Місця: Велич, Падіння і Велику Гармонію — Прихід до Бога в Собі та Світі…
Думай та спостерігай. І пам’ятай про Неї — Ту, що з КОСОЮ!..

Чарівність Масажу

— Дідусю, чим відрізняється контактний масаж від безконтактного?
— Пряма дія та магнетичні паси? Різниця така сама, як між спогляданням яблука на столі та його з’їданням.
— Не приносячи користі?
— Гадаєш, погляд на яблуко не приносить користі?
— Хіба що викликає апетит.
— Те ж саме і безконтактний масаж: він закликає організм до саморегуляції.
— І не лікує?
— Я цього не казав. Якщо в тебе достатньо сили, то він тобі допоможе, але якщо ти зовсім виснажений — то це дуже зашкодить!
— То це ще й буває небезпечним?
— Таки небезпечно, синку. Тут наша давня знайома — дифузія: якщо, наприклад, пасами підігнати силу в печінку, то послабшають нирки.
— Чому тоді використовують такий метод?
— Тому що він часто допомагає, якщо вміти ним користуватися. І при обов’язковій умові готовності хворого до регенерації.
— А як визначити цю готовність?
— Якщо хвороба тільки в стадії формування, то такий масаж є корисним. Якщо ж хвороба в критичній фазі — подібний масаж дуже небезпечний: потрібна висока Майстерність цілителя! Це справа часу, досвіду…
— Тим же “методом тику”?
— Так-то воно й так, та тільки “тик” свій ти мусиш контролювати. Нерозумно робити сліпі експерименти над людьми!
— Я так ще й не зрозумів, як мені все ж таки ставитися до безконтактного масажу: чи то використовувати та вчитись, чи то й не намагатись ним оволодіти?
— Постався як до Великої Майстерності. Тільки пам’ятай, що в ньому — дуже багато “підводного каміння”, а ще — зваби. Адже сила, що використовується лікарем при безконтактному масажі — це Сила Духу. Вводиться “програма думок” під акомпанування поверхневого згладжування астрального та ефірного тіла, в залежності від степені майстерності цілителя.
— Тоді я роблю висновок: поглядом на яблуко насититись таки можливо!
— При достатній силі думок — це реальна річ, синку. Але молодому — це не по силах. В кращому випадку ви, молоді, здатні на прояв Сили Емоції, Сили Бажання. А ця сила потребує контакту.
— Методом накладання рук? Як це робите Ви?
— Вірно, методом накладання рук. В такому випадку дифузія Сил Серця протікає по містку твоєї руки до хворого місця та гармонізує його, і хвороба “перетворюється” у здоров’я завдяки твоїй Любові та Співчуттю до хворого.
— Ця дифузія відбувається у будь-якому випадку?
— Так, у будь-якому. При кожному твоєму дотику до сторонньої людини, та й не тільки до людини.
— І навіть коли ти вітаєшся?
— Дивлячись, як вітаєшся. Якщо ти мав на увазі потиск руки своєму товаришу або люблячий поцілунок Коханої — тут дифузія як вона є. Але якщо кричиш з другого берега озера, просячи сестру принести тобі щось поїсти, то тоді дифузія буде вже зовсім іншого виду.
— Чи залежить степінь дифузії він яких-небудь умов?
— Степінь дифузії значно змінюється в залежності від того, наскільки ти прискорюєш чи уповільнюєш цей процес за допомогою концентрації думки.
— Якщо ж я просто покладу руку на проблемне місце та буду вести бесіду з хворим, чи буде від цього користь?
— Так і роблять хороші Лікарі, синку. Дифузія буде, тільки менш інтенсивна. В більшості випадків це досить розумна тактика, адже не нашкодить! Виникає саморегуляція. Це одна з таємниць лікування. Як то все просто…
Коли ти посилюєш потік сили за допомогою думки, завжди є ризик помилитись і “перебрати”, що, хоча й не завжди зашкодить, але спроможне викликати неприємні відчуття у твого пацієнта.
— Я читав про різні методики тренування рук для використання їх у практиці оздоровлення. Як ви ставитесь до цих методик?
— Один юнак прийшов в чарівне місце, де багато років у мовчанні просидів Мудрець. Юнак заговорив до Мудреця, але той мовчав. Тоді юнак сів біля Мудреця, взяв дві цеглини і почав їх терти одна об одну… Минали дні, і врешті Мудрецю стало шалено цікаво, чого юнак намагається домогтися своїми діями. Не витерпів Мудрець, і вперше за декілька років заговорив:
“Що ти робиш, юначе?”
“Полірую цеглу, хочу зробити з неї дзеркало”, — відповів юнак.
“Але хіба можливо зробити дзеркало, поліруючи цеглу?” — запитав Мудрець.
“А хіба можна стати Буддою, практикуючи медитацію?” — відповів юнак.
Діло, синку, не в тренуванні рук, а в Силі духу людини, і також у вмінні твого серця Співчувати! Руки лише паромники, Провідники. А справжні ліки — це тепло Серця. Не завадить тренувати руки, так як і небезкорисно довге мовчання Мудреця. Та все ж юнак виявився мудрішим: головне — це цілеспрямована дія! Вона веде нас до набуття внутрішньої Сили, або Волі.
Та й чим тобі не вправа — різьба по дереву, якою ти захопився, чи прання, прибирання у подвір’ї Матері, рубання дров, приготування їжі? У всьому цьому присутній дифузний контакт; торкаючись до різних предметів, ти тренуєш свої руки для оздоровлюючої дифузії, і що головне — завжди цілеспрямовано! А сидіти і відчувати “поколювання” в долонях — це також корисно, але тільки десь в “засланні”, або в чеканні на автобус чи потяг, коли нічого тобі не залишається, як зайнятись самим собою та не змарнувати час.
— Як граф Монте-Крісто?
— Ти помічав силу погляду людини, яка відсиділа у в’язниці свій “термін”?
— Здивований вашим запитанням, але я вмію бачити на вулицях як “нюхачів” від Системи, так і “незаконних”, які переслідуються Системою. Це ще з дитинства в мене такий “нюх”.
— Корисна риса: ти здатен відчувати силу їх уваги. Їм потрібно завжди бути пильними, і від цього в них гостра думка. Особливо, якщо їх “термін” перебування в цих станах був довгим: наодинці з собою і в оточенні небезпеки вони напрацювали в собі риси Воїна: настороженість — пильність, уважність, терпіння, а головне — вміння роздумувати, продумувати кроки наперед… Не поспішай назвати мене аморальним адвокатом злочинців… Не поспішай. Я нікого не оправдовую, але це — факт. Вони сильні своєю концентрацією думки… Тому що самотні. Але про це ми ще будемо говорити.
— Слухаю Вас, і наче все просто, а до дії — то все набагато складніше.
— Терпіння, синку. Очікуй. Пам’ятаєш, дон Хуан що каже: “Воїн чекає своєї Волі”. Якщо ж повернутись до теми лікування накладанням рук, то тут головне — це вміння визначити, куди покласти руку і скільки її тримати.
— І куди прикласти руку і скільки її тримати?
— Класти — на хворе місце, а тримати доки не “відлипне” сама. Коли йде дифузія, то відчуття таке, ніби два магніта стягнулись і тримають один одного. Але коли дифузія закінчилась, рука стає “звичайною”, і з’являється бажання прибрати її з пацієнта.
— Це завжди так?
— Завжди. І ще скажу: найкорисніше — це повний дотик руки до оголеної частини тіла, або ж через марлю чи серветку. Одяг між рукою та тілом зменшує силу лікування.
— Але бувають сором’язливі пацієнти. Як тоді бути?
— Булгаков у своєму творі описує бал Сатани. Маргарита повинна оголити своє тіло. Платня за таке оголення — виповнення її бажання. Тут таємниця, а тобі — їжа для роздумів…
Дідусь хитро підморгнув та посміхнувся.
— Сором’язливість — це певна сакральність людської сутнсті!.. Це те, за що Бог виселив Адама і Єву з Раю…
Думай, думай, думай…

Пошук Самого Себе

— Дідусю, а як ви ставитесь до обряду хрещення?
— Так, як і до своєї Матері та до Батька; ми не вибираємо собі батьків, не вибираємо і традиційної віри. Батьки мої хрещені, хрещений і я в православній Церкві. Чи можу я не поважати рішення чи волю Батьків? Чи міг я не поважати традиції та не хрестити своїх дітей? Ні, не міг: повага традиції є необхідністю.
— Але саме Ви як ставитесь до цього обряду?
— Християнство — це Душа епохи Риб. Христос намалював на піску Рибу, і перших апостолів вибрав саме з рибалок! Чи може не поважати Минуле той, хто прагне в Майбутнє?
Моя бабуся, що прожила довге та праведне життя, постійно працюючи на землиці, глибоко вірила в Бога-Христа і постійно відвідувала церкву в сусідньому селі, в десяти кілометрах від її хати…
— А Ви самі відвідуєте церкву?
— Для бесіди з Богом не обов’язково бути в церкві, достатньо займатися будівництвом Храму Божого у своєму серці.
— Виконувати Заповіді?
— Бути Щирим та Чесним, шанувати Боже творіння…
— Але для інших людей це виглядає досить дивно: вірити в Бога та не відвідувати церкву.
— Ходити в церкву “заради інших”, щоб “гарно виглядати” — чи це не лицемірство? Як і молитва, мовлена в голос, не буде почута Богом; про це ти знайдеш в Біблії.
— Ви говорите, що можна бути віруючим і не відвідувати церкву?
— Діло, синку, не в тому, де розташований твій вівтар, адже перша заповідь — не сотвори кумира! Бог в душі людини, в її серці. Хрестячись, ми пересікаємо лінії в душі, де присутній Він: завжди… Більшого я тобі наразі не скажу: ти, та й багато інших, не зможуть цього поки що збагнути…
— Чому Ви так думаєте?
— Рано малесенькій дитині давати в руки Книжку: спочатку треба навчити розрізняти Літери. Справжня Істина — “ріже слух”… Від неї повіває “холодком”, а тобі це ще шкідливо: ти молодий, не пізнав ще Тепла Кохання, тому і передчасний для тебе дотик до тонкого Холоду Розуму… Бо станеш подібним до Кая з казки “Снігова Королева”. Коли одружишся, виховаєш дітей, достатньо підготуєш їх до Життя, тоді й прийде час викупатись в холодному Водоспаді Істини.
Тепло — це Бог-на-початку, а Холод — це Бог-в-кінці…
Холодний дотик “Дами з косою”…

Дідусь поринув у думки, і учень не хотів порушувати тишу. Приємно потріскували дрова в багатті і розносили свою тонку мелодію по всій вечірній долині.

— Ще тому, синку, треба шукати Храм Божий в собі, що саме особистий, індивідуальний пошук творить з нас Людей і виділяє зі стада. Чому мудрий Учитель наставляє мовчанням або протилежною відповіддю? Тому що таким чином думка того, хто запитує, повертається додому, і запитуючий задумується, не отримавши “готовенького”… Він вчиться полювати, замість того, щоб випросити чи вкрасти собі їжу. Він шукає відповідь сам, а це робить його свідомою особистістю!..
Радість Свідомої Дії — ось що рухає людину до Знання. В цьому — секрет Старців. Сергій Радонежський, Серафим Саровський — приклади великої внутрішньої Свідомості. Їхнє Життя — це постійна праця, але праця не рабська, а свідома, цільна, самопроявлена! Не треба весь час писати розумні книги, не треба весь час проповідувати, треба працювати! Свідомо працювати, і це стане подвигом кожного прожитого нами моменту: Таємниця Таємниць…
Тому і кажу тобі: шукай відповідь у собі!
Не поспішай вклонятися авторитетам, і не думай, що хтось кращий за тебе. Ніхто не кращий за тебе, але не дай Боже подумати, що ти — кращий за іншого!
Всі ми рівні в Світі — кожен виконує своє завдання на цій планеті…
“Весь мир — театр,
в нем женщины, мужчины — все актеры;
у каждого свои есть выходы, уходы,
и каждый в нем свою играет роль…”
Шекспір…
Я, синку, далекий від критиканства, як і від байдужих та порожніх похвал. Пам’ятаєш, як дон Хуан говорить про смирення?
— Про різницю між смиренням Воїна та смиренням жебрака?
— Смирення Воїна — це свідоме прийняття. Смирення жебрака — захисна підсвідома реакція: слабкий характером та жебрак рятує себе таким чином від смерті. Смиренний воїн таким прийняттям жорстких ситуацій демонструє повагу до інших, рівність з ними у світі та готовність виконувати будь-які обов’язки, які покладає на нього Доля. Воїн знає те, що він насправді нічого не знає…
— Як мудрець?
— Так, але як на мене, воїн — чесніший за мудреця. Мудрець боїться життя і ховає свої страхи за ширмою чудернацьких висловів та ілюзорних мудрувань. “Дурне серце розуміє життя краще, ніж розум”, — кажуть люди.
Воїн — живе! Він прагне боротися — і за себе, і за того, кого він любить. Вірніше, за того, хто вірить в нього та любить його…

У вечірніх сутінках рознеслась знайома багатьом пісня…

“Їхав, їхав козак містом,
Під копитом камінь тріснув…”

З вуст Старого Цілителя це пролунало так чуттєво та зворушливо для юного студента, що він аж завмер, вслухаючись у голос свого Вчителя.

Закінчивши пісню, дідусь знову неочікувано швидко став “самим собою” і продовжив розмову.
— Не уподоблюйся, синку, хаосу сьогодення, а інколи прислухайся до старих народних пісень: яка могутня в них Любов та Воля до життя!
Велике чудо, що в душах простих трударів прихована така Могутня Сила Супротиву! Вони захищали свої Домівки… Дім — це другий Храм Божий після Серця. Ось де Душа! Там, де тяжко! А тепер?.. Також по-своєму тяжко, але ж і дрібниць сила-силенна…
Сльози, синку, — це ще не ознака слабкості. Воїни також іноді омивають щоки сльозами… Пихатість і високомірність — зовсім не ознака сили. Скромність в поведінці — передує Славі… Яка ж людина різноманітна! То плаче, то сміється… Яка в цьому загадка… Сміх і Сльози, Любов і Ненависть…
— Я згадав сльозу на оці, вирізьблену на березовій паличці. З чим може бути пов’язаний такий мій “витвір”?
— Це частина твоєї душі… І це добре: хто не вміє співчувати та жаліти — не має сліз… Сльоза — це Жива Перлина нашої душі. Сльози вміють оживляти. Пам’ятаєш казку, де сльоза закоханого юнака звільнила від чарів красуню-наречену? Ніколи не заважай людям плакати…
Сльози — це сповідь, очищення Душі. Тому стає легше, коли людина поплаче…
— Я знаю…

Юнак перенісся спогадами в минуле, яке ще не завжди дає спокійно спати; грім війни, окопи, танки та бронетранспортери, зруйновані війною будинки, за якими смерть… Кров з ран та бліді обличчя тих, кого покидає тепло життя… Такі Долі людські…

Дідусь знав, де зараз думки та почуття Хлопця…
ВОНИ ЗНАЛИ, ЩО ТАКЕ СЛЬОЗИ…
і Старий Знахар, і його Учень, і Мати,
що дочекалася Сина з війни…

Приймай, що Дається…
Дім — Маленький Всесвіт
Метод Аналогій
Свідоме Прискорення Процесу
Магічна Фізика
Каркас, Субстанція, Форма
Дід Майстер
Хай Не Затремтить Рука
Будь Обережним!

Еліксир Здоров’я

Учень нашого Діда вже довго нетерпляче чекав миті випитати у дідуся одну з його таємниць: спосіб приготування Звіробійної Олії, за допомогою якої він творив чудеса зцілення від різноманітних захворювань.
Здалеку приїжджають до дідуся люди; і багато з них їдуть з метою придбати пляшечку дідусевої Чарівної Олії.
В чому її сакральність? Чому дідусь не ділиться цим рецептом? Чи не гуманніше дати людям той рецепт?

— Дідусь, я чув, що для лікування кашлю, бронхітів та простуд Ви використовуєте лише своє чарівну Олію. Чи це так?
— Люди кажуть, то вір їм. Я дійсно при лікуванні застудних захворювань користуюсь тільки втиранням олії у шкіру верхньої частини тулубу. А ще рекомендую пити калиновий чай та кип’ячене молоко з медом та грецькими горіхами.
— І цього достатньо?
— Якщо все виконати так, як я скажу, то приймати щось інше не буде потреби.
— Хіба недоречно тут було б прогріти рукою?
— Для тебе це було б чудово. Але я вже не користуюсь методом накладання рук в такому простому випадку. Не тому, що це слабкий метод. Метод сильний та достатньо якісний, тільки я вже перетнув ту межу, за якою немає необхідності використовувати пряму дифузію живої сили. Зараз я використовую здорову та свіжу Силу мого Товариша-Звіробою та Сонця.
— Якщо я буду використовувати Вашу олію в лікуванні, чи буде вона ефективною?
— Використовувати ти її можеш, тільки особливих успіхів це тобі поки що не принесе. Більш високі результати лікування ти зараз спроможний мати при використанні в лікуванні методики накладання рук.
— Чому так?
— Тому що тільки старих друзів признає Звіробій. А ти ще досить молодий та слабкий духом, аби мати дієву та міцну дружбу з Травами. Але тепла серця твого зараз достатньо для того, щоб допомагати людям повертати втрачене Здоров’я.
Еліксири й Талісмани — справа Старих Майстрів! Не поспішай передчасно ставати “старим”. Це тобі не під силу. Доки ти не осилиш всі ступені Піраміди Знань, ти не зможеш володіти реальною Силою…
Головне — не поспішати на шляху! Не бути схожим на того віслюка з верблюжою колючкою на палиці попереду себе, про якого ми раніше говорили.
— Як я зрозумів, причина утримання в секреті рецептури Олії не в тому, щоб “тішитись славою”, а в тому, що в інших руках воно не буде мати достатньої сили зцілення?
— Зрозумів ти вірно. Але це ще не все. Так, найважливішим фактором будь-якого Еліксиру є не тільки спосіб його приготування, але й те, хто його готує. Найважливіше — це відношення між Знахарем та тими Силами, котрі він використовує… Це — Алхімія Духу!
Колись жили два брати. Старший — енергійний, шустрий та балакучий працівник, та Молодший, спокійний і мовчазний. Старший багато працював, завжди маючи і повагу, і роботу, і кусень хліба на столі. Молодший брат був менш талановитий у розмовах з людьми. Більше їв ягідки, грибочки та іншу лісову і полянну їжу…
Не з рук людських годувався, а тим, що давала йому матінка-природа. Добре та сором’язливе серце було в Меншого брата. Гуляє він лісами та галявинами, з пташками та травами бесіди веде, пісні їм співає та різні історії розповідає. Приліг він якось на полянці поспати в полудень та побачив сон:
Стоїть він перед Царем Трав, а той йому й каже: “Здоровий будь, Хлопче! По душі нам пісні твої та повага твоя до нас. Знаємо, що нелегко тобі з Людьми, тому у винагороду за добре до нас відношення даруємо секрет Живого Еліксиру, за допомогою якого ти повагу матимеш серед Людей, і достатньо добра наживеш. Бери рецепт і допомагай Людям, але пам’ятай — секрет приготування їм не розповідай!”…
Розплющив очі Хлопець, а навкруги — мирне літнє життя галявини, і ніякого Царя немає. “Сон”, — подумав Хлопець. Але тільки звівся на ноги, дивиться, поряд Грамота лежить, а на ній текст, золотом викарбуваний. Читає, а там… рецепт Живи-Трави!
Тільки прочитав та звернути його хотів, і в сумку покласти, а він фух! — і зник з рук!
Новим життям зажив Менший брат: і успіхи у зціленні, і повага, і достаток, і радість душі…
Просять люди розкрити таємницю. І звабився він… Не славою та не заможністю, а жалістю. Вирішив він, що більше користі принесе, розкривши секрет усім. Розповів він секрет, і тільки закінчив розповідати, як тут же втратив опору в ногах та й заснув.
Знову Трон Царя Рослин перед ним. Каже Цар: “Не виправдав ти наші сподівання, Хлопче! За доброту та скромність був ти вибраний нами як Посол наш серед Людей. Тобі ми довірили Силу свою, тебе ж і годували, одягали, щоб Царство наше достойно виглядало серед Людей. Не дотримався ти нашої угоди. Немає більше в тобі нашого Посла. Силу свою ми назад забираємо, і немає більше Сили у ліках твоїх. Йди. Тепер ти знову серед Людей…”
Відкрив очі Хлопець — а навколо — багато людей. Злі, стурбовані, сварливі, вони кидали палиці та каміння в бік вчорашнього свого Лікаря. Не справдив їхніх надій Еліксир, виготовлений ними за рецептом Хлопця, не додав Сили та Здоров’я. Покараний був Менший брат… Втратив він і достаток, і повагу…
А Старший брат все працював на землі та достатком дім наповнював…
— А якщо б Менший не розповів секрет людям, зберіг би Силу?
— Він залишався б Послом. І мав би і Повагу, і Успіх, і Достаток, і Захист. Шлях спілкування й товаришування з Рослинним Царством став би його Шляхом… На ньому він мав би Благословення Життя. Довго жив би, багато зробив би доброго…
Жалість обдурила його. Не послухав він Царя Трав, не дотримався Умови. Брат його завжди мав хліб, працюючи Руками на землі. Він же був створений для праці Серцем, і Хліб його був у цій праці… Не зберіг він свій Шлях, тому і залишився без хліба!
Таїнство Звіробійної Олії почуте мною не від Людей, а від Царя Трав. Це моя Грамота Посла. Що я буду робити, коли зраджу своєму Шляху?
Зраджуючи Силу, я позбавлю людей одужання. Не буде користі від рецепта. Рецепт сам по собі, без Сили Благословення, завжди порожній. Тому й не вдалось алхімікам без розуміння Істини здобути золото зі свинцю та сірки…
Будь-який Рецепт сильний тільки в руках Майстра!

Дерево Життя
Друзі
Суд Честі
Час Очищення
Магнат
Коли Болить Голова…
Кожному Своє
Їжа Сили
Таємничий Острів

Загроза Інтелекту

Хто такий Воїн Духу? Навіщо мені бути Воїном Духу? Навіщо мені ці Сили? Яка користь від Сили Духу, коли можна натиснути кнопку та стерти з лиця Землі не тільки міста, але й континенти? — Питання такого роду з’являються іноді в наших грішних головах.
Але… зупинимось та прислухаємось: що скаже Дід?

— Розповім я тобі, синку, історію з недалекого майбутнього.
Комп’ютер — перспектива. Прогрес.
Вже сьогодні дітлахи в окулярах тільки те й роблять, що сидять перед монітором з клавіатурою та грають в захоплюючі ігри. Результат — дисфункція організму, перерозвиток інтелекту та раціоналізму й недорозвиток тіла, творчості та інтуїції. Чи це небезпечно, як ти гадаєш?
— Небезпечно, як взагалі будь-яка дисгармонія.
— Дисгармонія рано чи пізно приводить до катастрофи. А катастрофа зріє… Люди не думають, що Машина — також Сутність, яка спроможна викрасти душу людини.
— “Віддати душу дияволу”?
— Сидить кволий “чахлик” біля комп’ютера та створює “вільні простори”. Забув і про дружину, і про дітей, і про друзів. На ногах шкарпетки, і ті різного кольору… Забув не тільки про обов’язки перед родиною, але й про себе, повністю віддавши себе своєму новому дітищу — Програмі. А далі?
Слабенька душа ледь тримається у кволому тілі, того й дивись — “відійде”. А Машина чекає. Чекає…
Дочекалась!!! В один з моментів Сутність Машини “всмоктала” в себе тліючу душу кволенького програміста та оволоділа ним повністю. Він кидає сім’ю, дітей, забуває про здоров’я.
Чи він помер?
Ні. Машина полонила його душу, підкорила її собі. Вона вирішила спочатку використати тіло, а потім вбити його. Таким чином, наприклад, діє і наркотик, і алкоголь, і куріння. Як вбити? Просто. Дуже просто. Тепер вже Машина вводить свою програму в голову колишнього програміста. І він виконує цю програму…
Новоявлений Зомбі вишукує подібних до себе. Таких же слабких, яким раніше був він сам. Різниця між ними в тому, що в них ще теплішає душа, ще десь тріпоче Надія…
Потім за вказівкою Машини заманює їх в Центр та садить в крісло перед головною Машини, і…
— І Машина ковтає душі своїх нових жертв.
— І Машина ковтає душі своїх нових жертв.
Один за одним люди полишають ім’я Людини, перетворюючись в бездушну армію Зомбі…
Інтелект Машини росте, адже він — продукт синтезу багатьох інтелектів своїх жертв. Ті програмісти, які не зламались перед тиском Зла, закликають про допомогу, просять підтримки. Де рятунок? Армія Зомбі росте і шириться, все більш спритно та хитро забираючи від тих, хто втратив Надію, їхні душі…
Чи є порятунок?
Але, як ти вже знаєш, де Питання, там і Відповідь.
Рятунок в Душі, котру не вирвати з тіла. А тримає душу при тілі дух, Сильний Дух!
І прагнучі рятунку знаходять таку людину.
Де знайшли його?
На краю села будиночок з садочком. В будиночку — старенький, що порається з різцем над наступною іграшкою. Дім, Квіти, Садок, Город — все в чистоті та порядку. І все те — руками Діда. Праця скріпила та виростила Дух. Могутній Дух! Ось він, простий рятівник від насилля Машини.
Послухав дідусь тих, хто кликав на допомогу, приїхав у Центр Комп’ютерів… Чи став хтось перешкодою йому, Старому Діду? Ні, не став. Слабкий у страху перед Силою.
— А Машина?
— Машина згоріла сама, відчуваючи наближення Діда. А разом з нею і задум підкорити собі Душу Людини…
Кожен має можливість віддати душу куди-небудь… Але ж завжди є можливість її Возвеличити протиборством із власними Лінню та Страхом…
Я, синку, не проти Машин. Я теж на боці Прогресу та Майбуття. Як і на боці чистоти гірського струмочка…
Але перед Машиною повинен сидіти Сильний Духом!
Він — Воїн. Адже світ насамперед жорсткий справедливістю. Світ не вибачає помилок та слабкостей.
Той, хто сидить за монітором складного механізму, повинен мати і міцну сім’ю, і дітей, і сад, і яблуко на столі, вирощене у власному садочку…
Ось для цього й потрібно бути сильним. Слабкість — особистий ворог кожного з нас…
Чому Воїн? Тому що завжди бореться сам з собою, за свій Дух, за цілісність своєї Душі.
Душі, в котрій мешкає Бог!..

b_2

Повну версію Книги можна замовити ТУТ.

Share Button